Водночас частина із них потребують додаткових роз’яснень, адже не повністю розуміють усі складові механізму поновлення на службу. Про це в коментарі АрміяInform розповіли у відділі рекрутингу 18-ї Слов’янської…
Далеко від квітучої України у складних природно-кліматичних умовах і доволі незвичному етнічному й мовному середовищі з 2012 року військовослужбовці українського національного контингенту Місії ООН підтримують мир у Демократичній Республіці Конго.
Наразі завдання зі стабілізації ситуації в цій країні виконує 12-та ротація окремого вертолітного загону ЗСУ, що вирушила до Африканського континенту у вересні 2020-го. За цей час українські миротворці
- провели близько 3 тисяч годин у небі Африки;
- виконали 3,2 тисяч польотів;
- перевезли 1,2 тисячі пасажирів і 430 тонн вантажу;
- здійснили 25 екстрених медичних евакуацій.
З нагоди Дня українського миротворця кореспондентка АрміяInform поспілкувалася з одним з найдосвідченіших військових вертолітників України, льотчиком першого класу підполковником Олексієм Євдокимовим і дізналась, як у ДР Конго служиться нашим миротворцям та які проблеми їх турбують.
«Захопленість небом — немов хвороба»
Мрія стати льотчиком в Олексія Юрійовича зародилася ще в дитинстві. Коли він слухав розповіді батька, який проходив службу в Німеччині, й майстрував перші «бойові пташки», ця мрія переросла в марення небом. Тож після закінчення школи юнак вступив до Харківського інституту льотчиків ВПС. Там уперше піднявся в небо на 3-му курсі за штурвалом Мі-2. Згодом отримав лейтенантські погони й потрапив до 2-ї бригади армійської авіації (нині — 11-та окрема бригада армійської авіації Сухопутних військ ЗС України. — Ред.), яка дислокується в Херсоні.
— На початку служби застав складні для авіації часи — у бригадах зовсім не було гасу та справних вертольотів. Літали мало, у свій перший рік я мав тільки 8 годин нальоту. Та для мене захоплення небом — це як хвороба. Ми з молодими льотчиками шукали будь-яку можливість літати. У вільний від служби час конструювали мотодельтаплан, збирали його власноруч за свої кошти, які навіть брали у кредит! — згадує офіцер.
…Стати миротворцем йому випало 2003-го під час формування вертолітного загону для направлення у Республіку Ліберія. Тоді поруч із цією багатостраждальною країною на заході Африки точились активні бойові дії, зокрема в Кот-д’Івуарі. А добровольців, готових стати частиною місії, було обмаль. Олексій же прийняв цей виклик долі, бо прагнув здобути справжню професійну підготовку. У місію вирушив з молодшим братом Артуром, теж досвідченим військовим льотчиком.
— Багато молодих пілотів розуміли, що це хороший шанс здобути справжній досвід військового авіатора. Я теж цього прагнув. Так почалася моя миротворча діяльність. Наразі маю великий досвід миротворчих операцій, виконую польоти на Мі-8, Мі-24, а загальний наліт становить понад 3000 годин, — розповідає вертолітник.
Воювати довелось і на рідній землі — з початком російсько-української війни й до середини 2015-го. Ті часи стали одними з найскладніших, передусім морально. Олексій тоді літав на Мі-24, пара яких часто прикривала роботу транспортних Мі-8 брата.
Утім, 12-та ротація українського окремого вертолітного загону в ДР Конго теж не була легкою. Вніс корективи COVID-19. Ротацію наших військових переносили, проводили обсервацію перед вильотом. Лише щеплень від небезпечних інфекцій, досить поширених у цій африканській країні, Олексій Євдокимов нарахував близько дванадцяти.
У Конго миротворець уперше, але вже налітав 450 годин!
Майже щодня український окремий вертолітний загін виконує льотні завдання у складних метеоумовах. Вони незвичні для України, а тому потребують ретельної підготовки. Однак це не завадило Олексієві налітати у небі Африки близько 450 годин!
— У Конго я вперше. Тут високогірні умови у поєднанні з різкою зміною погоди, складні навіть для дуже досвідчених пілотів. Це для мене одна з найскладніших ротацій, проте вона дає цінний досвід, — говорить миротворець.
Також завдяки участі у миротворчій Місії в ДР Конго вдалося здобути унікальний досвід міжнародної взаємодії. Він розповідає, що оргштатна структура ООН схожа на натовську, що дає українському національному контингенту змогу бачити, як це працює на практиці.
Щодо побутових умов, то мешкають воїни миру в модульних будиночках «корімек» (від назви італійської компанії-розробника. — Ред.). Їх передають від ротації до ротації. У кожній кімнаті проживає від 3 до 5 осіб, кожен намагається створити затишок.
— Неодноразово тимчасово проживав у розташуваннях контингентів інших держав (Бангладеш, Пакистан, Індонезія, Індія, Марокко). Військовослужбовці цих контингентів дуже гостинні, завжди пропонують відвідати їдальні, кімнати відпочинку, просять почуватися як удома. Їх спортзали виглядають сучасно і приголомшливо. Хотілося б, щоб у нас теж був спортзал з якісними тренажерами та спортінвентарем, щоб і ми мали чим похвалитися, — розповідає вертолітник.
Харчуються українські миротворці за військовим меню. У цілому система працює так: ООН надає список продуктів, які може постачати у цьому регіоні, а начальник продслужби складає меню у спеціальному програмному забезпеченні, використовуючи наданий перелік продуктів. Затим ООН постачає все раз на тиждень. Як зазначає Олексій Євдокимов, «у цілому їхня якість задовільна».
Примітка: Меню українських миротворців у ДР Конго містить фрукти й ласощі, серед яких морозиво, ананаси, яблука, апельсини.
Білошкірих людей конголезці сприймають як «гаманець з ногами»…
Демократична Республіка Конго багата на природні та соціальні контрасти. Спека, зливи й виверження діючого вулкана Ньїрагонго відбуваються тут ледь не одночасно. У Конго росте ціле розмаїття екзотичних фруктів, а джунглями бігають дикі звірі. Африканська земля багата на дорогоцінні мінерали, золото, нафту, газ і навіть колтан, який використовують у виготовленні гаджетів… Водночас більшість конголезців позбавлена базових умов життя — електрики, газу, чистої води, медицини. Населення поділяють лише на бідних і багатих. Панує безробіття, невелика сім’я може місяць жити на 100 доларів, а дітей до 5 років узагалі не реєструють через високу смертність…
— Так і є, — погоджується вертолітник. — Різниця дуже велика. Навіть до аеропорту не доїдеш, не побачивши людину, яка просить «чоп-чоп», потираючи живіт або прикладаючи руку до серця («чоп-чоп» у мешканців Конго це «їжа». — Ред.). Іноді щось даємо — слов’янська доброта і співчуття… Але зловживати не можна, бо через 15 хвилин збіжиться натовп із претензією, чому їм дав, а нам ні.
За словами Олексія Юрійовича, йому складно оцінити ставлення до українських миротворців жителів Гоми, де вони проходять ротацію. Оскільки наші військові не виконують завдання зі взаємодії з його мешканцями.
— Більшість з них бачать не людину, а «гаманець з ногами». Але можу сказати, що, однак, у більшості є розуміння добра і зла. Люди в провінціях скромніші, у великих містах завжди намагаються нав’язати непотрібні послуги й завищити ціни, — говорить він.
До багатьох особливостей цієї країни нашому миротворцеві вдалося звикнути, але є речі, які дивують досі.
— У країні в обігу фактично дві валюти — конголезькі франки й долари США. Ми отримуємо аванс для кишенькових витрат у доларах. Коли ними розраховуєшся, продавець дуже ретельно їх перевіряє і може не прийняти навіть через незначні потертості. Але при цьому може прийняти франки у будь-якій кондиції: затерті, пожмакані, іноді навіть не зрозуміло, що це гроші, — ділиться подробицями вертолітник.
Українська армія багата на талановитих льотчиків, але хочеться, щоб їм приділяли більше уваги
За словами Олексія Євдокимова, українські миротворці завжди намагаються обмінятися досвідом з іншими авіаційними контингентами. Вертольоти в інших сучасніші, потужніші, а якщо не нові — то глибоко модернізовані.
— Хочеться, щоб і наша держава приділяла більше уваги авіації. Щоб ми теж мали спеціальні льотні комбінезони, розвантажувальні системи, стрілецьку зброю, адаптовану для льотних екіпажів, персональні засоби зв’язку (гарнітури чи шоломи). Також щоб наші вертольоти обладнували системами сигналізації зіткнення із землею й іншими суднами, радіостанціями, які можуть прослуховувати кілька каналів водночас, сучасними окулярами нічного бачення… Адже талановитих льотчиків у нас багато як молодих, так і досвідчених, — розповідає вертолітник.
І додає, що «інші контингенти чітко усвідомлюють, знають і бачать, що гроші, зароблені ними, йдуть на оновлення техніки їхніх підрозділів. Хотілось би, щоб у нас подібна практика теж була і контингент наповнювався новітніми зразками авіаційної й наземної техніки».
Плекаємо надію, що ситуація поліпшиться, до потреб українських миротворців дослухаються і найкращі фахівці авіаційної справи з гордістю служитимуть у лавах Збройних Сил України!
А сьогодні, в День українських миротворців, через ваш інформресурс хочу привітати всіх побратимів-миротворців, з якими я був у ротаціях, побажати нам усім мирного неба над головою, здоров’я і успішних польотів.
Ми також очікуємо й на привітання з України.
