Утім, це не відповідає дійсності — насправді противник уже рік не має жодних суттєвих успіхів, адже Сили оборони України уже понад рік стримують російські…
Андрій пішов до війська вже наступного дня після закінчення школи. Тоді йому було вісімнадцять. Як і хотів, потрапив до бригади імені Лицарів Зимового походу, на той час тут служили двоє друзів. Вони розповідали бойові історії, різні моменти службового життя, тож хлопцю захотілось випробувати себе, набути досвіду, пережити ті ж емоції.
Служба у війську почалася інтенсивно: навчальний центр, де здобув першу військову спеціальність, бойове злагодження бригади на полігоні, перша ротація в район проведення ООС, бойове хрещення та псевдо «Гривня» від побратимів. З усмішкою воїн розповідає, як дістав своє прізвисько.
– Усе за козацьким звичаєм! Сіли з побратимами, закурили, і почали дружно думати: «Який же позивний дати?» Запитують: «Яке в тебе прізвище?» Кажу: «Олар». Ну побратими одразу й додали літеру «д» на початок, вийшло «долар». Один хлопець пожартував: «Який же долар? Курс впав, давайте краще «Гривня»! Відтоді в підрозділі мене так і кличуть – «Гривня».
Зараз Андрію 20. Це вже його друга ротація. Разом із побратимами він тримає оборону неподалік Красногорівки, захищає селище від російських окупантів. Він тут – як удома. Минулого року теж був на цих самих позиціях.
– Спочатку десь близько місяця важко було усвідомити, де знаходжусь я, моє місце на лінії фронту, де – сусіди. Командири показали, де ворог, визначили сектор спостереження, у разі потреби – стрільби. Але потім освоївся, звик до побуту, ворожих обстрілів. Траплялися різні бойові епізоди. Були моменти, коли після численних обстрілів наших позицій отримували наказ дати відповідь окупантам. Після потужної бойової роботи ворог більше ніж два тижні мовчав, не висовувався. А що, хай знає, що за будь-яку капость у наш бік отримає покарання. Вони ж самі називають нас «каратєлі»!..
