Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
Із 44 членів команди учасника «Сі Бриз-2021» – британського патрульного корабля HMS Trent – у морський похід пішли чотири військовослужбовиці. На американських військових кораблях у складі екіпажу має бути не менш від 30% жінок – таким є правило дотримання гендерного балансу. У залучених цьогоріч до «Сі Бризу» підрозділах Сил спеціальних операцій США (U.S. SOF) і американської морської піхоти (U.S. Marine Corps.) серед сержантів і офіцерів також є жінки.
Побувавши на локаціях багатонаціональних навчань «Сі Бриз-2021», що офіційно фінішують 10 липня, Радіо Свобода поспілкувалося з кількома жінками у погонах. У чому специфіка їхньої служби? Що вони думають про ґендерну рівність?
Перша жінка-водолаз Військово-морських сил України Катерина Нікітенко: «Це – мій вибір»
Із головним старшиною, інструктором навчального взводу Школи військових водолазів ВМС України Катериною Нікітенко зустрілися на причалі Воєнної гавані в Одесі.
За кілька хвилин разом із українськими та іноземними колегами тендітна 20-річна жінка мала виконувати передбачені дайвінг-компонентою «Сі Бриз-2021» вправи. Це обстеження корабля, що за легендою навчань затонув, пошук із подальшим підйомом небезпечних предметів, «розмінування» акваторії тощо.
Фельдшер за освітою, стати бойовим дайвером Катерина вирішила в 2019 році, коли прийшла у Школу військових водолазів ВМС. Школа потрохи відроджується – адже через окупацію Криму Росією систему підготовки військових водолазів Україна втратила майже повністю.
«Подивилась як готують курсантів, як вони занурюють у басейн, захотіла спробувати сама. Сподобалось, пішло-поїхало», – каже Катерина Нікітенко.
– Але така робота пов’язана з неабиякими навантаженнями на жіночий організм, не всі чоловіки можуть подібне витримати…
– Коли робота в радість і задоволення, навантаження не відчуваються. До того ж фізично самовдосконалююсь, працюю над витривалістю, займаюся важкою атлетикою.
Вдома, звісно, спочатку хвилювалися. Навіть подарували сертифікат на цивільне занурення, вмовляли, спробуй те, з чим збираєшся пов’язати життя. Але це моє рішення, мій вибір.
– Якою бачите службу, кар’єру далі?
– Здобуватиму вищу освіту. Поки що обираючи між цивільною спеціальністю та військовою, більше схиляюсь до військового фахівця-водолаза.
– Бути першою жінкою-військовим водолазом – це ж певна слава?
– Не тільки слава. Інколи відчувається й заздрість…
Торік в інтерв’ю інформаційному агентству «АрміяINFORM» Катерина Нікітенко згадувала, як випробували на стресостійкість їх, курсантів-новачків.
«Нам намагалися створити реальні умови загрози для життя, імітуючи напади противника, аварійні ситуації, зобов’язуючи боротися, долати свої страхи та паніку. Дуже сильно виснажували як психологічно, так і фізично. Ми плавали із зав’язаними руками та ногами. Нас вимотували тривалим перебуванням у воді. Опісля, залишаючись на поверхні виключно з допомогою роботи на ластах, утримували додатковий вантаж вагою від 10 до 20 кілограмів та ще й передавали його по колу. Весь цей час нас поливали зверху водою», – розповідала вона.
Майор Емілі Маккінон із Канади: «Молодші за званням мають бачити серед командирів схожих на них»
24 військових канадського контингенту брали участь в навчаннях «Сі Бриз-2021», серед них – військовий юрист Емілі Маккінон. Вона – майор із понад 20-річним досвідом служби в Збройних силах Канади (Canadian Armed Forces (CAF)– ред.), на «Сі Бризі» працювала вперше.
«На цих навчаннях я є радницею з правових питань. Мої консультації українським партнерам стосувалися вирішальної ролі військових юристів у забезпеченні відповідності військових операцій міжнародному праву. Настанови включали в себе аналіз правових засад діяльності, рекомендації щодо правил ведення бойових дій. Навчання «Сі Бриз» стали цінною можливістю попрацювати з нашими українськими друзями та партнерами, і я вражена їхньою майстерністю та професіоналізмом», – зазначила Емілі МакКінон в коментарі Радіо Свобода.
– Як вважаєте, що є найскладнішим на шляху до гендерної рівності у війську?
– Ключем до гендерної рівності є залучення, утримання, просування найрізноманітніших військовослужбовців. Молодші за званням повинні бачити серед своїх командирів людей, схожих на них. Якщо бачите – і самі зможете таким стати.
Пишаюся, що з шести наставників-офіцерів у нашому канадському контингенті є три жінки, а ще двоє – представники visible minorities, «видимої меншини» (таким терміном уряд Канади визначає осіб, крім аборигенів, які не належать до європеоїдної раси). Таким чином ми наочно демонструємо цінність й важливість різноманітності в лідерстві. Вважаю, що ми на правильному шляху: багато чого досягли, але ще більше роботи попереду.
Пресофіцерка морських прикордонників Наталія Гуменюк: «Переконати себе та інших у здатності залишитися на плаву»
Капітан 1 рангу Наталя Гуменюк на службі вже 26 років. Із 2013-го – пресофіцерка регіонального управління Морської охорони Державної прикордонної служби, корабельно-катерний склад якої нині ще більш активно, ніж у попередні роки, залучався до «Сі Бризу».
Спілкування з Наталією довелось комбінувати: й особисто, й телефоном, адже під час нашої розмови офіцер отримала наказ про вихід на Дунай. Після злагодження міжнародної тактичної групи кораблів берегової охорони спільні навчання на найбільшій річці регіону увійшли в активну фазу.
– У чому особливість ваших завдань на «Сі Бризі» – навчаннях, що проходять у морі, на березі, в повітрі, причому задіяні у них не тільки збройні сили?
– Завданням є показати спільну роботу всіх відомств, що забезпечують обороноздатність держави. Продемонструвати співпрацю з іноземними партнерами, зокрема з державами НАТО. Ми вчимось взаємодіяти з ними, злагоджуємось, щоб у можливій критичній ситуації якнайкраще та якнайефективніше зрозуміти один одного. Мета у нас спільна – мир і стабільність у кризовому регіоні.
– А якщо говорити про специфіку роботи пресофіцера саме морських прикордонників?
– Службу морських прикордонників просто так не побачиш, вони далеко в морі. Тому через світлини, відео, текстові повідомлення ілюструю насиченість тих завдань, які вони виконують, з тим, щоб громадяни України усвідомлювали: наші морські кордони недоторкані, захищені, будь-яку загрозу з моря буде зупинено.
Ну і, звісно, надаю колегам можливість побачити себе з боку, мотивуючи укладати нові контракти.
– Що є найбільш складним для жінки на військовій службі?
– Бути жінкою. Залишатися жінкою. Переконувати в тому, що які би складні не були завдання, їх буде виконано. У підлеглих, керівників, колег інколи трапляються сумніви. Чи здатні ми витримати навантаження? Переконатися у собі, переконати інших, що жінки можуть бути міцними, надійними, що незважаючи на труднощі, залишаться на плаву.
Ірина Назарчук, Радіо Свобода.
