Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
1 липня 1569 року на генеральному сеймі в Любліні було підписано остаточний акт Люблінської унії — угоди про об’єднання Королівства Польського й Великого Князівства Литовського в союзну державу — Річ Посполиту. А 4 липня угода ратифікована королем польським і великим князем литовським Сигізмундом II Августом. Об’єднання мало на меті протистояти московській агресії, адже Московське князівство на час підписання унії загарбало майже третину території Великого Князівства Литовського.
«Уже за рік Європа мала змогу порівняти польський метод «уніювання» з московським, де Іван Грозний тисячами моторошних тортур вибив з голів своїх новгородців будь-який потяг до польського досвіду» (Владислав Конопчинський)
Унія мала безпосередній вплив на українські землі, адже вони передавалися в управління Польського Королівства й уперше за кілька століть об’єднувалися в одній державі. Саме тому згадуємо про цю подію напередодні 30-ліття проголошення державної незалежності України.
У свій час укладення Люблінської унії спричинило пришвидшену інтеграцію українських земель та місцевої знаті до західноєвропейської політико-соціальної спільноти. Створення союзної держави в 1569 році дало можливість деякий час ефективно протистояти загарбницьким намірам Москви та відбити раніше захоплені території. Устрій Речі Посполитої допоміг зберегти києво-руську ідентичність Волині і Київщини.
Хоча про Люблінську унію всі знають ще зі школи, проте розуміння цієї вікопомної події у більшості з нас надто спрощене. Адже держава, що утворилася в 1569 році, була геть не схожа на ті країни, що існують зараз. Спробуймо розібратися.
Конфедеративний устрій
Згідно з положеннями Унії, Річ Посполита була єдиною і неподільною конфедерацією, яку утворили Ради коронні, духовні і світські, усе лицарство та інші стани таких незалежних територій: Велика і Мала Польща, Велике Князівство Литовське, Князівство Київське, Волинь, Підляшшя, Землі Руська, Прусська, Поморська, Жмудська (нинішня Литва), Інфантська (нинішня Латвія та Естонія) та самоврядні міста коронні.
Очолював державу виборний монарх, який мав складений титул: З Божої ласки король Польський, Великий князь Литовський, Руський, Прусський, Мазовецький, Жемайтський, Київський, Волинський, Підляський і Лівонський. Джерелом влади була шляхта, яка втілювала її демократичним методом через вибори до парламентських, представницьких та місцевих органів: сейму, сенату, сеймиків тощо, забезпечуючи високий рівень децентралізації управління. Спільними були, окрім короля і сейму, також закордонна політика і грошова одиниця.
Натомість кожна з об’єднаних територій мала окремі автономні права в межах конфедерації. Про деякі з них розповімо далі.
Західна Русь
Велике Князівство Литовське і Корона Польська мали окремі скарбниці, військо, установи, офіційні мови, судочинство. До Польського Королівства повністю інкорпоровано колись найзахіднішу частину Київської Русі — Землю Підляську. Її шляхта отримувала права і привілеї шляхти коронної. Нагадаємо, що ще в 1430-х роках Польща приєднала до себе на аналогічних умовах інші частини західної Русі — землі Белзьку та Руську (з центром у Львові) й Західне Поділля (з центром у Кам’янці).
Волинь
Перша сторінка привілею про прилучення Землі Волинської до Корони Польської
Волиняни приєдналися до Корони Польської на умовах рівноправної двосторонньої угоди, що була підписана 26 травня 1569 року. Угода передбачала офіційний статус руської (староукраїнської) мови та Литовського права, окреме судочинство, спеціальні гарантії для православ’я, визнання князівських титулів та територіальну автономію Волинської землі, що складалася з Волинського і Брацлавського воєводств.
Київське князівство
Перша сторінка привілею про прилучення Київського князівства до Корони Польської
Усупереч поширеній думці, Київське князівство не зникло з мапи Європи в 1471 році, а продовжувало існувати як удільна земля, межі якої збігалися з межами військового округу — Київського воєводства.
«Київ був і є головою й головним містом Руської землі» (Люблінська унія)
Згідно з Люблінською унією, Київське князівство прилучалося до Корони Польської, зберігаючи той самий обсяг самостійності, що й Волинська земля. Умови угоди, підписаної з очільниками Київщини 5 червня 1569 року, були ідентичні в усіх питаннях з волинською.
Князь київський
Якщо існувало Київське князівство, то хтось мав бути й Київським князем. У тексті Люблінської унії знаходимо відповідь на це питання. Серед її підписантів — Костянтин Костянтинович, князь Острозький, Київський, маршалок Волинський і староста Володимирський.
Князь Василь-Костянтин Острозький
Як відомо, Острог тоді вважався столицею Волинської землі, а Василь-Костянтин Костянтинович, князь Острозький і Київський був реальним володарем значних українських територій і, як бачимо, не зовсім «не коронованим». Його тверда позиція допомогла прописати чіткі і зрозумілі умови перебування земель «старожитної Русі» в складі Речі Посполитої, гарантії політичних, економічних і духовно-культурних прав руського народу. І порушення Короною Польською умов угоди, підписаної в 1569 році, давало підстави для її розірвання в майбутньому.
Перемога над Москвою
Петро Сагайдачний. Гравюра 1622 р.
Проте спершу об’єднання народів у Речі Посполитій дало важливі результати у боротьбі зі споконвічним ворогом. Найбільшим успіхом Речі Посполитої в протистоянні з Московською державою стало Деулінське перемир’я, укладене 11 грудня 1618 року після кількаденної облоги Москви. Воно завершило польсько-московську війну, що тривала від 1609 року. Річ Посполита отримала землі Великого Князівства Литовського, які до того були захоплені Москвою — Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст. Польський король офіційно отримав право претендувати на московський трон. Тріумф союзної держави став можливим завдяки активній участі в цій війні 20-тисячного козацького війська під проводом гетьмана Петра Сагайдачного.
Козацьке питання
Незважаючи на юридичні гарантії, вже в середині XVII століття в Україні не було жодної соціальної верстви населення, яка б не зазнавала утисків у правах. Особливо потерпали посполиті (селяни) та козаки, з якими магнати поводилися не так, «як годиться чинити з лицарськими людьми»: відбирали хутори, луки, ставки, млини, змушували платити нечувані податки. За будь-яку непокору козаків кидали до в’язниць, де їх катували. Більш того — багатьох з них перетворювали на кріпаків.
Збільшився тиск на православну церкву. Місцевих православних міщан усували від участі в міському самоврядуванні, натомість на посади брали іноземців. Чинилися перешкоди вступу українців до цехів, заняття ними ремеслом чи торгівлею. Застосовувалися обмеження щодо освіти та вживання української мови.
Тому, спираючись на тогочасне право, зокрема і на положення Люблінської унії, 27 грудня 1648 року гетьман Богдан Хмельницький у період безкоролів’я в Речі Посполитій був висвячений Єрусалимським патріархом Паїсієм на князя Русі і почав боротьбу за відокремлення українських земель від союзної держави.
Парад конфедерацій
Річ Посполита остаточно припинила своє існування в 1795 році. Її погубило свавілля магнатів, яке послідовно послаблювало позиції державної влади. Різні шляхетські угруповання створювали все нові й нові конфедерації, які підривали довіру до короля й сейму. Зрештою, абсолютні монархії, що оточували Річ Посполиту, вдалися до анексії її територій та ліквідації державності.
Євген Букет
