Розгорнуті механізовані штурми з довгими колонами техніки відійшли в минуле — натомість основною ударною силою стали безпілотники. Вже за пів…
Збройні Сили продовжують втрачати своїх синів на Донбасі. Про трагедії двох українських сімей, нездійснені мрії Героїв, читайте в АрміяInform.
Володимир Бєлов — душа компанії, фронтовий фотограф та автор справжніх шедеврів електронної музики….
Неподалік Водяного, що на Приазов’ї, 11 червня противник двічі відкрив вогонь з автоматичних станкових і ручних протитанкових гранатометів. Внаслідок обстрілу один військовослужбовець Збройних Сил України дістав осколкове поранення, несумісне з життям. Пізніше стало відоме ім’я… Загинув Володимир Бєлов…
Йому було 36 років. Родом із села Забір’я Фастівського району Київської області. Старшина, служив у 128-й ОГШБр на посаді старшого ВОП. Він не був офіцером, але постійно розвивався по сержантській вертикалі. Пройшов курси підготовки, лідерства, успішно склав тести і мав амбітні плани щодо військової кар’єри. В районі проведення АТО/ООС — з 2015 року. На його бойовому шляху — Михайлівка, Піски, Зайцеве, Гранітне, Чермалик, Водяне тощо.
Цікавий співрозмовник, мудрий та ще й веселий по життю. Як згадують побратими Володимира, він був справжнім професіоналом. А ще — душею компанії. Любив фотографувати, писав електронну музику…
Він не був офіцером, але постійно розвивався по сержантській вертикалі, пройшов курси підготовки, лідерства, успішно складав тести і мав амбітні плани щодо військової кар’єри.
Він завжди продумував усе до дрібніших деталей: розміщення вогневих точок, спостережних постів, все, що стосується логістики і ворожих сутичок… Він був людиною війни, у хорошому сенсі слова. Мріяв про перемогу. А ще поважав батька, та дуже важко переживав, коли не стало матері.
«Важко говорити про Володю в минулому часі. Він не сидів у соцмережах, не вибігав першим, коли приїжджали фотографи, не любив давати інтерв’ю… Але він був одним із найкращих серед нас», — згадують його друзі…
Поховали Володимира Бєлова у селі Забір’я.
Батько трьох дітей на фронті був утретє і загинув практично в останній день свого контракту
26 червня в результаті смертельного осколкового поранення від розриву артилерійського снаряда під час ворожого обстрілу позицій українського війська поблизу населеного пункту Піски загинув Андрій Гонар.
Довідково. Народився 14 серпня 1969 року, у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області. Старший солдат, старший водій мотопіхотної роти 58-ї ОМПБр. На війні — з 2015 року, проходив військову службу в 128-й ОГШБр, у 58-ї ОМПБр — з червня 2019 року. Залишилася дружина і троє дітей, двоє з яких — дорослі.
Читайте також: 26 червня під Пісками загинув старший солдат Андрій Гонар
У Андрія залишилося троє дітей: 25-річна і 11-річна доньки, а також 23-річний син.
«Я сам відслужив строкову службу, хотів теж підписати контракт, щоб служити разом з батьком. Але він мені не дозволив», — згадує син загиблого воїна Віталій. Він розповідає, що батько загинув практично в останній день свого контракту.
Андрій був патріотом, тому пішов захищати Україну. Він хотів, щоб війна скоріше закінчилася. На фронті Андрій вже був утретє.
До початку війни Андрій Гонар працював водієм на різних підприємствах міста. Спочатку в автобусному парку, потім на заводі «Комуніст» у Кривому Розі. Він був з тих рідкісних людей, з якими можна було розв’язувати всі питання.
Друзі кажуть, що Андрій був надзвичайною людиною. Захоплювався риболовлею, навіть на фронті знаходив час зловити рибу, посмажити і пригостити товаришів. Також він полював, незадовго до того, як пішов на фронт, купив рушницю. І ще захоплювався автомобілями. У нього був старенький ВАЗ, який він подарував своєму другові перед тим, як поїхати на Донбас.
Поховали бійця Андрія Гонара в рідному Кривому Розі.
