«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Щирість почуттів до коханої людини вимірюється не красномовством, вартістю подарунків чи навіть силою емоційної залежності. Справжня любов вимагає високого рівня відповідальності, осмисленості та обґрунтованості вчинків, готовності протистояти несприятливим для розвитку стосунків обставинам.
Перші миттєвості зближення огортають тіла непомірним теплом та осяюють свідомість, проте з часом ейфорія вщухає, залишаючи по собі цілковито непохитний намір возз’єднати дві самотні стежки в один життєвий шлях. На цьому етапі й визначається спроможність пари долати реальні випробування.
На долю молодого покоління українців, які є ровесниками та дітьми незалежності, випали серйозні задачі зі збереження, захисту і розбудови Батьківщини. Одвічний ворог, не спромігшись підступом принадити на свій бік національно свідому молодь, у несамовитості шматує квіт нації, але водночас отримує жорстоку відсіч. Здивований Кремль, не второпавши, як слабша Україна протистоїть міліарній потузі, в поривах ненависті відправляє нові снаряди на фронт і концентрує свіжі військові з’єднання на кордонах. Та злість завжди програє найбільш життєствердному та всепоглинаючому явищу — любові. Українці безмежно люблять власну країну і тому ніколи не віддадуть її в руки окупанта; шанують власних героїв, тому не дозволять спаплюжити їхню пам’ять; бережуть рідних і з іменами своїх дітей на вустах ідуть у бій. Врешті, українські хлопці кохають українських дівчат і в складний час, крізь війну і відстань, втому і хвилювання повертаються одне до одного, аби створити міцний союз сердець.
АрміяInform поспілкувалася із унікальною родиною військовослужбовців. Історія цих молодих людей демонструє, як наполегливо слід берегти своє щастя.
Місто Харків. Один із найкрупніших наукових та освітніх осередків України, куди щороку зі всіх її куточків приїздять вступати абітурієнти.
Лютий 2018-го виявився знаковим у житті Володимира і Світлани. Познайомившись, хлопець і дівчина спочатку не знали, що здобувають військову спеціальність в одному виші. Студентка Національного університету міського господарства Світлана проходила підготовку на військовій кафедрі Інституту танкових військ НТУ «ХПІ», до випуску з якого курсанту Володимиру на той час лишалося пів року. Військову кар’єру хлопець обрав свідомо, бо мріяв продовжити сімейну традицію.
— Мій дідусь і батько — кадрові військові, тож я вирішив піти їхніми стопами, — каже Володимир Матросов.
А поки навчальний семестр добігав кінця, молоді люди використовували будь-яку нагоду зустрітися після занять і бачилися мінімум тричі на тиждень. У червні Володимир зробив пропозицію Світлані, а в серпні закохані розписалися. Залишивши Харків, переїхали у Гвардійське, за новим місцем служби Володимира. Після закінчення військового інституту він прийняв командування взводом РХБЗ у окремій повітрянодесантній Дніпропетровській бригаді.
Уперше свій підрозділ командир вивів на ротацію того ж року, керуючи обороною взводного опорного пункту у складі батальйону.
— Зв’язувався телефоном із дружиною щодня, — говорить десантник. — Спілкуватися нам ніхто не забороняв. За період ротації кілька разів вдавалося приїхати — як за службовими питаннями на добу, так і у відпустку на 10 днів.
Торік у червні, здобувши повну вищу освіту, пані Світлана вирішила укласти контракт із десантною бригадою, аби служити разом із чоловіком.
— Спочатку довелося дуже складно. Порівнюючи теорію зі справжньою службою, побачила багато відмінностей, — зауважує жінка. — Проте в мене є підтримка. Будучи 24/7 у районі бойових дій, Володимир допомагав мені, підказував, за що дуже йому вдячна.
Нині 23-річна лейтенант Світлана Матросова — заступник командира парашутно-десантної роти з морально-психологічного забезпечення.
Квартиру військові винаймають у Новомосковську, за 20 хвилин їзди від місця служби, і за піднайом житла отримують окремі виплати. Бачаться у бригаді часто й умовами служби задоволені. Відпустку родина проводить разом, відвідуючи близьких, подорожуючи Україною чи просто відпочиваючи вдома.
Стосовно майбутньої участі дружини в ротаціях 26-річний командир роти РХБЗ старший лейтенант Володимир Матросов дбайливо розмірковує:
— Спокійніше, якщо під час ротації Світлана буде на базі, бо умови для дівчини не завжди дозволяють комфортно почуватися на позиціях. Позаяк у неї бойовий підрозділ, доведеться виконувати завдання на передньому краю.
Проте жінка щодо прийдешніх задач налаштована впевнено:
— До ротації готова, хоча і буде складно. Умови, авжеж, непрості, але за кілька місяців можна до всього звикнути. Перетинатися на війні будемо рідко, але це хоч найменший шанс побачитися. Ми вже проходили випробування відстанню, дуже довготривале. Гадаю, впораємося і цього разу.
Кохання непідвладне страхові. «Вогонь запеклих не пече» — кажуть ті, хто пройшов горнило ґерців. Проте безпрецедентна стійкість з’являється тоді, коли кров наповнюється полум’ям любові. Пробуджує відчуття всесильності й безмежної могутності. Так створюється найтриваліша амальгама взаємності. Метафізична субстанція, яку важко осмислити, але необхідно берегти як найвищий скарб світу.
