Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
Напередодні Дня Конституції України кореспондент АрміяInform поспілкувався з колишнім керівником військової контррозвідки України, Головного управління розвідки ЗС України та депутатом Верховної Ради 2-го скликання генералом Олександром Скіпальським. У своєму інтерв’ю він пригадує, як виборювали Основний Закон незалежної України.
«Конституцію ухвалювали в дуже непростих умовах, на той час Україна не мала чіткої державної національної спрямованості»
− Олександре Олександровичу, цього року ми святкуємо 25 років Конституції України. Для молоді це вже як даність. Що ця подія означає для Вас?
− Для молоді – це вже історія. І для мене також. 25 років – четверть віку. Щоправда, пролетіли вони непомітно і швидко, але та ніч, коли було ухвалено Конституцію, ніколи з пам’яті не зітреться. То був національний тріумф, перемога! У мене був проєкт Основного Закону і на ньому − понад 250 різних автографів. І Президента, і Голови Верховної Ради, і Секретаря РНБО, фактично всього тодішнього керівництва держави. Ну, й інших – ті, хто прагнув ухвалення Конституції…
Патріотична частина депутатів, яка нараховувала Народну Раду, була у меншості. Через це 5 років Конституцію не ухвалювали, хоча насправді її слід було б опрацювати та ухвалити одразу з проголошенням незалежності.
− Як би Ви охарактеризували умови, в яких ухвалювали Основний Закон?
− Конституцію ухвалювали в дуже непростих умовах росту України, яка на той час не мала чіткої державної національної спрямованості. Залишилася значна кількість людей, які сповідувала Радянський Союз, але у зв’язку з тим, що відбувалося в Росії, боялися Єльцина. Насамперед це комуністи, схильні до них соціалісти та ще ті, які ніколи не прагнули вільної України. Патріотична частина депутатів, яка нараховувала Народну Раду, була в меншості. Через це 5 років Конституцію не ухвалювали, хоча насправді її слід було б опрацювати та ухвалити одразу з проголошенням незалежності.
Попри гостре протистояння, багато патріотів були переконані, що ухвала Конституції стабілізує ситуацію, отож згуртувалися заради досягнення мети.
Саме ідеологічне протистояння та небажання декого бачити Україну вільною, призвело до суттєвої затримки. Уявіть собі, тоді ті, хто прямо заявляли про те, що хочуть жити в суверенній країні, автоматично зараховувався до націоналістів! При цьому це трансформувалося у відношення до конкретних людей. Попри гостре протистояння, багато патріотів були переконані, що ухвала Конституції стабілізує ситуацію, отож згуртувалися заради досягнення мети.
− Сама конституційна ніч стала ейфорією для українського суспільства, однак чимало політичних сил та їхніх медійних рупорів розкидались дещо іншими епітетами…
− Так, кричали про вовкулаків-перевертнів, які діють уночі та роблять «чорні справи». Таку позицію несприйняття поширювали найбільш активно народні депутати – комуністи з Донеччини та Луганщини, а також частково з Півдня, тобто там, де були дуже слабкі національні позиції. Згодом це особливо яскраво проявиться у 2014 році.
− Вочевидь, що свою роль у конституційному процесі відіграло й протистояння між спікером парламенту Олександром Морозом та Президентом Леонідом Кучмою?
− Президент наполягав на ухваленні Конституції. Була проведена відповідна підготовча робота. Глава держави заявив: якщо Верховна Рада не ухвалює Основний Закон, то він звернеться до народу з референдумом і Конституція буде ухвалена народом. Це викликало, м’яко кажучи, певну поступливість з боку Соціалістичної партії і насамперед Олександра Мороза. У підсумку було ухвалено рішення про винесення проєкту Конституції на розгляд. Однак боротьба продовжилася. Частина депутатів тікала, намагаючись зривати засідання, вносила все нові й нові поправки, що гальмувало процес. Однак народні депутати – патріоти України − наполегливо йшли до мети. Особливо я б відмітив групу парламентарів від Спілки офіцерів України (СОУ) та особисту роль Михайла Сироти, який ніс головне навантаження з підготовки тексту, його юридичного вивірення та проходження експертиз. Це була гігантська робота!
Патріоти України наполегливо йшли до мети. Особливо я б відмітив групу парламентарів від Спілки офіцерів України (СОУ) та особисту роль Михайла Сироти, який ніс головне навантаження з підготовки тексту, його юридичного вивірення та проходження експертиз. Це була гігантська робота!
«Стаття про українську мову йшла дуже важко. Не хотіли, аби в Конституції було записано, що українська мова є державою»
− Які статті викликали найбільш шалений спротив противників ухвалення Основного Закону?
− Найбільше мене вразило те, що не хотіли визнавати українську мову, не хотіли, аби в Конституції було записано, що українська мова є державою. Ця стаття йшла дуже важко, навіть попри те, що й Олександр Мороз агітував за неї. Аж поки не виступив народний депутат (колишній голова СБУ) Євген Марчук… Лише після цього частина комуністів прислухалася. Проголосували, але з величезними потугами!
А ще ніяк не могли визначитися, хто в державі перший, а хто другий, третій… Хто головніший: голова Верховної Ради чи Президент? А все через те, що курс держави на той час був спрямований на вільний ринок. Мала пройти велика приватизація. Багато хто цього не поділяв. Велике протистояння було по землі. Частина депутатів позиціонувала себе як прихильників СНД, у парі з Росією. У цих умовах слід віддати належне депутатам-військовим, членам СОУ, які безкомпромісно відстоювали державницьку позицію. Присутність та активна діяльність Григорія Омельченка, В’ячеслава Білоуса, Бориса Кожина, Євгена Лупакова та інших офіцерів безумовно зіграла важливу роль у конституційному процесі, адже вони чітко аргументували важливість власних Збройних Сил України, суверенітету держави, її європейське спрямування. Десь на другій частині документа до процесу потужно приєдналася президентська гілка − аби Конституцію було ухвалено, частина депутатів повернулася до зали. Відчувався загальний підйом! Лише біля 70-ти парламентарів ходили з перекошеними обличчями – їх не влаштовувало, що Україна отримувала оформлення у правовому відношенні, повноцінно долучалася до міжнародного права.
Особливо гостро точилася боротьба щодо форми правління: «президентсько-парламентська» чи «парламентсько-президентська».
− Що принципово вдалося заробити для сектора оборони та безпеки?
− Те, що тоді зробили, гадаю, й нині не втратило своєї актуальності. Відповідні статті Конституції виписані так, що в разі загрози їх можна цілком використовувати для захисту України. І подальше життя це підтвердило,однак показало й складнощі. На мою думку, текст не розмежував повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів. Хоча загальними тезами це визначено, однак немає чіткості. Суб’єктивно це не зроблено, адже боролися за лідерство. Особливо гостро точилася боротьба щодо форми правління: «президентсько-парламентська» чи «парламентсько-президентська»…
Для мене, як керівника на той час військової розвідки, ці протистояння були болючими і неприпустимими. За кілька тижнів до засідання міністрів закордонних справ держав − членів НАТО, коли мали надати Україні ПДЧ, Ющенко заявляє, що прем’єр-міністр – агент Росії. Як на це могла зреагувати Європа? Звичайно, негативно. Отже, проблема розмежування функцій у разі її невирішення завжди відіграватиме негативу роль. Будь-яка система управління вимагає зусиль і контролю. Це має бути чітко прописано.
− Що Ви б порекомендували змінити в Конституції?
− Не думаю, що слід змінювати або переписувати Основний Закон, як це полюбляли робити за колишнього Союзу. Чому б не взяти американський досвід. У них Конституція, яка не змінювалася з часу її написання отцями-засновниками. В той час, як у нас всі прагнуть переписати Основний Закон, однак ніхто не говорить про законодавчі акти, які б чітко передбачали виконання тих положень, які закладені в Конституцію. Тобто, як виконувати, як спитати за невиконання – цього немає!
«Не думаю, що слід змінювати або переписувати Основний Закон, як це полюбляли робити за колишнього Союзу. Чому б не взяти американський досвід. У них Конституція, яка не змінювалася з часу її написання отцями-засновниками».
− Повернімося до української мови. Як би Ви охарактеризували стан реалізації цього конституційного положення?
− Критично. Ось уже 30 років, а чи всі наші офіцери розмовляють українською мовою? Ні! І здавалося, нічого страшного. Але відсутність принципової позиції призвело до того, що ми мали з вами двох Міністрів оборони, які були громадянами Росії. Один із них – Лєбєдєв – відмовився від прийняття Військової присяги і все одно став очільником оборонного відомства. Це ганьба! Або Саламатін, який будучи керівником «Укроборонпрому», здав Москві увесь експорт озброєнь. Попри це, його також призначили Міністром оборони… До трагічних подій 2014 року призвели якраз те, що Конституція України не була свого часу доповнена необхідними законодавчими актами, які б дали чіткі механізми реалізації її тез.
«Маємо бути до кінця принциповими за будь-яких умов і особливо в обороні країни».
− Нещодавно прочитав книгу полковника запасу Миколи Селюка «Дух і воля проти сваволі». У ній оприлюднено лист на вище керівництво держави, у якому Ви на початку незалежності України звертаєте увагу на відсутність військових частин на сході України та вказуєте на небезпеку, пов’язану з цим. Ви вже тоді бачили загрозу з боку Москви?
− На той час, коли я ухвалив рішення служити незалежній Україні, я вже мав понад 20 років роботи в контррозвідці на протистоянні закордонним спецслужбам. І безумовно я бачив, звідки йде загроза. На жаль, нині ніхто не згадує, як військова контррозвідка зробила попередження російському адміралу Капітанцю, який прибув в Україну і почав свою діяльність з неприпустимих розпоряджень.
Щодо документа, про який ви згадали: був травень 1992 року, і Міністр оборони України Костянтин Морозов мене підтримав та наклав резолюцію про створення армійського корпусу на східному напрямку. Надалі в мене було ще декілька подібних звернень. Ми бачили і могли запобігти російському втручанню, але вочевидь відчувався прояв політичної волі. Навіть Костянтин Мороз (прийшов у переломний момент, пішов проти течії, докладав чималих зусиль до українізації війська та його розбудови), але був змушений піти у відставку через незгоду з вищим політичним керівництвом у питаннях щодо Криму та розподілу Чорноморського флоту.
− Отже, Ваша позиція щодо конституційного права доволі критична…
− Мої зауваження та критика – це голос досвіду про те, чого потребує Україна в сьогоднішніх умовах. Ми маємо шанс для зміцнення держави, Збройних Сил та інших військових формуваннях. Після 2014 року, коли абсолютна більшість людей зрозуміла, що таке Росія. Сьогодні єдине, що нам потрібно: бути до кінця принциповими за будь-яких умов і особливо в обороні країни.
Сьогодні перед Міністром оборони та Головнокомандувачем ЗС України стоїть історична відповідальність, але знаючи їх особисто, впевнений, що вони зроблять усе від них залежне.
Дякую воїнам, які знаходяться на передовій і дають нам можливість жити в мирі. Хотів би побажати, щоб військовослужбовці ніколи не йшли на компроміс у питаннях своєї ідеології, мови. І нарешті, закликаю пам’ятати, що немає нічого сильнішого, аніж Конституція. Її слід знати та захищати! Той хаос, який ми пережили, відобразився навіть на тому, як ми відзначали її 10-ту та 15-ту річниці. Ніхто й доброго слова не сказав… Нині ситуація змінилась. Любіть Україну, бережіть її та шануйте Конституцію!
