Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
41-річний лейтенант Ігор Туровець — не медик. Утім, великий медичний колектив 59-го мобільного військового госпіталю, що дислокується на Луганщині, він справедливо вважає своєю родиною.
Тому оберігає її Ігор ревно. Він — «кадровик» закладу, і справді, у межах своїх повноважень, навідріз відмовляє в не лікарських посадах претендентам, які не володіють українською. І справа тут не в якихось особливих поглядах офіцера…
Слово нищить і лікує
«Я надивився в госпіталі усякого ще до призначення на нинішню посаду начальника відділення особового складу». — Розповідає Туровець. — У закладі я старожил і добре пам’ятаю, наприклад, події серпня-початку вересня 2014-го під селищем Побєда на Луганщині. Госпіталь тоді місяць простояв наметовим містечком у чистому полі, приймаючи за одну добу до 80 поранених. Ніхто з нас, хто так чи інакше причетний до порятунку та евакуації побратимів, майже не спав.
У переддень відомого обстрілу Побєди з території РФ касетними снарядами реактивних систем «Смерч», коли тільки у наших сусідів загинуло одразу 17 армійців, ми якраз перебралися у будівлю школи. Мабуть, нас янголи оберігали. Адже місцину, яку ми до того займали, «Смерчі» буквально перемололи. Гадаю — росіяни цілили туди не випадково, бо й донині залюбки полюють на автомобілі з червоним хрестом на бортах.
«Мабуть, нас янголи оберігали. Адже місцину, яку ми в переддень обстрілу залишили, снаряди „Смерчів“ буквально перемололи»
Наступними роками ми шість разів змінювали місце дислокації госпіталю й врятували багато тисяч поранених. Будь-хто у шпиталі чудово знає, як поводиться людина у шоковому стані. Спробуйте уявити таке: з передових позицій евакуюємо солдата, що спливає кров’ю, в тілі якого засіли російські кулі чи артилерійські уламки. І тут до нього водій чи санітар звертається мовою тих, хто, можливо, довіку зробив його інвалідом. Мовою тих, хто мало не щодня вбиває його побратимів… І навпаки: із ним, надаючи турботливу допомогу, говорять рідною… Гадаю, в обох випадках реакція людини легко прогнозована.
Уже не кажу про суто кадрові й адміністративні питання. Приміром, як я прийму від не україномовного службовця або ж майбутнього працівника ЗСУ рапорт чи заяву, написані якимось «марсіанським» суржиком? Як мені бути із претендентами на вакансію, які не можуть власною рукою написати українською навіть автобіографію?«
Помилка або висока фаховість кадровиків — доленосні
В уяві обивателя кадровик — це закопаний у паперах «канцелярський пацюк» у окулярах. На такому тлі буде цікавим послужний список Ігоря Туровця. Строкову він проходив у 1-й танковій бригаді після закінчення Житомирського училища музичної культури за спеціальністю керівника самодіяльного колективу. Загалом за двадцять два роки військової служби має за плечима посади водія-електрика і санітара, начальника радіостанції, виконавця-музиканта, начальника пожежного нагляду медичних складів, командира взводів зв’язку та матеріального забезпечення.
У званні старшого прапорщика Ігор здобув вищу освіту магістерського рівня в університеті імені Володимира Даля за фахом у галузі документознавства та документообігу, архівної справи. Затим йому присвоїли первинне офіцерське звання й офіційно призначили на нинішню посаду.
«Уявляєте, як до кадровика будуть ставитися у частині, якщо хтось із його вини несвоєчасно отримає чергове військове звання? Таке мої колеги за фахом мають на увазі завжди»
— Моя діяльність як спеціаліста з кадрів насамперед стосується роботи з людьми, а вже потім із паперами. — Ділиться лейтенант. — Коли ламається техніка — з нею не говорять, її ремонтують. З людьми ж слід говорити, шукати до кожного особливий підхід. Люди різні, багато хто з них конфліктує.
Як-от, банальне: деяких не влаштовують щільні графіки добових чергувань. Йдуть до мене як до начальника відділення особового складу, висувають претензію: мовляв, чому таке діється, моя посада такого не передбачає. Пояснюю: ми в армії, яка воює, інші фахівці теж байдиків не б’ють, кожен на визначеному місці рятує людей.
Багатьох консультую з питань проходження військової служби. Ну й, звісно, куди ж подінешся від скрупульозної роботи з документами? Уявляєте, як до мене ставитимуться у частині, якщо хтось з моєї вини несвоєчасно отримає чергове військове звання?
Або ж — я недбало перевірю документи, й командування призначить на відповідальну посаду чоловіка, фахова кваліфікація якого абсолютно їй не відповідає? Таке мої колеги мають на увазі завжди. Іноді наші помилки, недбалість можуть поламати хорошому спеціалісту кар’єру, долю. А пацієнтам це може загрожувати втратою здоров’я…
