Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
15 червня 1775 року за наказом Катерини ІІ російські війська зруйнували Запорізьку Січ. Про це офіційно оголосили в Маніфесті у серпні 1775-го. Ця подія належить до найважливіших в історії України і стала одним із кроків ліквідації автономії і повної інкорпорації українських земель у склад Російської імперії.
Запорожці допомогли Росії подолати турків ‒ росіяни ж напали на Січ
Внутрішні передумови ліквідації Вольностей Війська Запорозького Низового склалися в Російській імперії ще з кінця 1730-х. Зовнішньополітичні чинники остаточно сформувалися на початку 1775-го внаслідок успішної для Росії війни з Туреччиною (1768-1774), укладення Кючук-Кайнарджійського миру 1774 року і посилення позицій Росії у причорноморському та центральноєвропейському регіонах. Серед причин скасування Запорозьких Вольностей – небажання терпіти «державу в державі»; побоювання Катерини ІІ щодо можливого союзу Січі з Кримським ханством, спрямованого проти Росії; прагнення російських вельмож захопити родючі землі й природні багатства Запорожжя, а також ліквідація осередку антикріпосницької боротьби та непевного елементу.
Ухвалення остаточного рішення про руйнування Нової Січі прискорила активна протидія козацтва колонізаторській політиці російського уряду. Рішення про ліквідацію Січі ухвалили на засіданні придворної ради 7 травня 1775-го. Її ініціатором виступила імператриця Катерина ІІ.
Воєнну операцію проти Запорожжя ретельно готували
Воєнну операцію проти Запорожжя ретельно готували в цілковитій таємниці, із залученням великої кількості війська, основу якого становили частини 1-ї російської армії, що поверталися з російсько-турецької війни. Наприкінці травня 1775-го 8 полків кавалерії і 10 полків піхоти, 20 гусарських ескадронів, 17 пікінерських і 13 ескадронів донського козацтва (45 тис. осіб) під командуванням генерал-поручика Петра Текелія вирушили з фортеці Святої Єлизавети на Січ. Лівобережні запорозькі паланки повинні були захопити війська генерал-поручика Олександра Прозоровського.
Запорожці допомогли Москві здобути перемогу в російсько-турецькій війні 1768-1774 років. Повертаючись з османського походу, російські загони на чолі з Петром Текелієм (загалом понад 100 000 осіб) віроломно і без будь-якого попередження напали на Запорізьку Січ.
Російські війська, поділені на 5 загонів, вступили на Запорожжя. Серед населення поширили чутки, що війська переходять через запорозькі землі для здійснення прикордонної служби. 4 червня 1775 року Текелій оточив Січ. 300 гусарів та піхотний полк захопили січове передмістя, артилерію, блокували гавань і флот. Це стало повною несподіванкою для козаків, значна частина яких ще не повернулася з війни або ж перебувала на промислах. Січ охороняв гарнізон у 3000 осіб.
Посланець Петра Текелія поставив вимогу, щоб кошовий отаман з’явився у табір до генерала. Спішно скликана кошовим отаманом Петром Калнишевським рада вирішила утриматися від пролиття крові й скласти зброю. Хоча рядове козацтво було налаштоване чинити опір.
15 червня російські війська повністю зруйнували Січ. Старшину звинуватили у зраді й засудили до каторги. Кошового суддю Павла Головатого та військового писаря Івана Глобу заслано до Сибіру, звідки вони вже не повернулися, а 85-літнього кошового отамана Петра Калнишевського ув’язнили в Соловецькому монастирі.
На користь Росії конфісковано запорозьку скарбницю, вивезено до Петербурга військові клейноди, артилерію, зброю, боєприпаси і архів. Одночасно захоплено паланкові центри та всі важливі пункти – шляхи, перевози тощо.
Катерина ІІ: «Січ знищена у своєму політичному потворстві»
Акцію супроводжувала інформаційна кампанія, що Січ знищена «в своєму політичному потворстві». У найкращих традиціях демагогії «освічена» імператриця подавала знищення Січі як виконання монаршого обов’язку перед Богом, перед імперією і навіть «перед самим узагалі людством».
На анексованих землях отримали величезні володіння фаворити і наближені Катерини ІІ. Тоді ж почалася інтенсивна колонізації «Новоросії», яку стали називати степовим Причорномор’ям.
Після ліквідації Запорізької Січі козаки утворили Задунайську
Після ліквідації Січі частина козаків (близько семи тисяч) перейшла на землі тогочасної Османської імперії, утворивши Задунайську Січ у гирлі Дунаю.
10 липня 1775-го імператриця Катерина ІІ нагородила Петра Текелія орденом Святого Олександра Невського і подарувала маєток у Вітебській губернії. А січовий архімандрит Володимир Сокальський став настоятелем Батуринського Миколаївського монастиря.
За інформаіцією Центрального державного історичного архіву України
підготувала Ольга Мосьондз
