Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Сім років тому українське небо над Луганськом спалахнуло загравою.
За лічені секунди перервалося життя 40 військовослужбовців і 9 членів екіпажу військово-транспортного літака.
Тієї ночі чоловіки, життя і робота яких були пов’язані з польотами, востаннє торкнувшись ногами землі, зайшли на борт. Вийти з нього не судилося вже нікому.
Злітаючи, пілоти розуміли, що рухаються у зону підвищеного ризику, а десантники осягали необхідність допомоги оточеним у Луганському аеропорту побратимам. Оборонці тривалий час вели виснажливі бої і гостро потребували підкріплення. Стояла стратегічна задача – не дозволити захопити летовище противникові й запобігти використанню ним авіації. Ілюзії щодо миролюбності «братнього народу» залишилися у минулому, воїни летіли в одну з найгарячіших точок тодішньої мапи АТО, де жорстокі обстріли стали буденністю.
Людина, яка відправляється на фронт, чітко усвідомлює власний вибір. В умовах щогодинної зміни обстановки захисники розуміли, що наша перемога залежить від синергії зусиль кожного. Недаремно десантники керуються правилом – «Ніхто, крім нас». Національно свідомий авангард українського духу – вони протиставили свою волю натискові окупанта. Кинули виклик підлому противникові й цим самим вже вступили в бій.
Виструнчившись, особовий склад бригади вшанував пам’ять спочилих побратимів, згадавши героїв поіменно.
Окрім десантників, покласти квіти до меморіалу прибули й співробітники ДСНС, Національної Гвардії та Національної поліції Дніпра.
− Серед вас є і ті, хто летів у попередньому рейсі, що встиг приземлитися на посадковій смузі, і в наступному, що розвернувся в повітрі,– звертаючись до присутніх, зауважила радниця голови ОДА Тетяна Губа. – Ті, хто організовував пошукову операцію та евакуацію тіл. А ми вже приймали і ховали загиблих тут, у Дніпрі. Ця трагедія назавжди залишиться чорною сторінкою новітньої історії України. Наразі війна триває, й ми мусимо гуртуватися і продовжувати вдосконалюватися у цій боротьбі.
Тріщання автоматних пострілів почесної варти сколихнуло гаряче повітря поміж казармами і понесло на небо сіруватий пороховий дим. Високо нагорі, у піднебесній блакиті залунав гуркіт літака. Та що це за борт, ніхто не зміг роздивитися –занадто сліпучими променями затулило огляд червневе сонце…
