Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Липень 2014-го. Зеленопілля на Луганщині. Російська реактивна артилерія зі своєї території завдала потужного удару по позиціях українських військ. Того дня 20-річний молодший сержант Євген Ісаєв на позивний «Апостол» зазнав складного поранення. Аби врятувати життя хлопцю, медикам довелось ампутувати стопу.
Червень 2021-го. 205-й центр тактичної медицини. Змагання за звання найкращого фахівця з тактичної медицини серед парамедиків ЗСУ. Учасники – бойові медики, найкращі з найкращих. Ще б пак! Фінал! Серед них – той самий Євген! Він за ці роки часу даремно не гаяв, а продовжував активно жити, повернувся на службу, двічі взяв участь у «Іграх Нескорених»…
Перед початком фінального етапу змагань організатори попередили учасників:
— Серед вас є учасник, який переніс ампутацію. Тож, якщо він не зможе подолати ту чи іншу перешкоду, чи не будете ви проти, якщо він її обійде?
Та жодні послаблення Євгену, який нині служить в окремому полку зв’язку у Вінниці, не знадобились. Травма не завадила хлопцю подолати навіть найскладніші етапи смуги перешкод! Ба більше, сержанту вдалось здобути «бронзу»!
— Мав за честь представляти свій рід військ, – коментує Євген. – Та насправді на конкурс варто їхати не так за призовими місцями, як за неймовірною атмосферою. Кожен учасник має свою неймовірну історію, усі брали участь в боях, надавали допомогу пораненим, працювали під вогнем. Це – не конкуренти, а бойові побратими й посестри. Ніхто не вставляв палки в колеса один одному. Коли я пройшов дистанцію, побратими підбігли, вітали, допомогли зняти броникі каску, дали води… Звісно, здорова конкуренція була присутня, та на першому місці залишалась людяність.
Євген зізнається: було складно. Долав етапи через піт, біль, кров, розбиті руки та подряпини на ногах… Та результат того вартий, адже це насамперед перемога над собою!
– Мене часто запитують, як не втрачати бадьорості духу після поранення, –додає Євген. – Головне пам’ятати: окрім себе, в тебе нікого немає. Тож просто підіймай дупу й роби! Тоді й перешкод не буде!
