Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Мишоловки, одноразовий посуд, консервні банки, деталі від канцелярських ручок, дитячі іграшки та звичайні газети – саме ці, ніби не пов’язані між собою речі, використовують у мінуванні місцевості.
Основам саперно-інженерної справи, а також хитрощам, до яких вдаються ворожі диверсанти, кілька днів навчав військовослужбовців окремої гірсько-штурмової бригади старший інструктор спеціальної інженерної підготовки фонду «Повернись живим» Євген Антипенко.
– Ми бачимо, скільки підривів на фронті останнім часом, скільки поранених, які в найкращому випадку залишаються без однієї нижньої кінцівки. Я тут для того, щоб убезпечити й попередити наших військових, з чим вони можуть зіткнутися на полі бою під час «зачистки» або розмінуванні території, – розповідає інструктор.
Військовослужбовці під час тренінгу набували теоретичних знань у способах і видах мінування місцевості, приміщень та транспортних засобів, які підручні матеріали для цього можна використовувати, заходи безпеки під час диверсійної діяльності тощо.
– Попри те, що підрозділи Збройних Сил, на відміну від представників незаконних збройних формувань та російських бойовиків, не займаються мінуванням, кожен із них має знати, які пастки може приготувати ворог, як у них не втрапити і як діяти, щоб знешкодити їх, – розповідає Євген Антипенко.
Потім кожен «курсант» відпрацьовував теорію на практиці. У хід йшли всі підручні предмети – одноразовий посуд, нитки, голки, канцелярські кнопки, скотч. Військові зрозуміли, що саперна справа вимагає ювелірної точності.
– Іноді просто бракувало пальців! Коли однією рукою тримаєш запальник, іншою кільце для гранати, а ще під неї підсунути сірник треба, потрібна неабияка спритність рук! – ділиться враженнями військовий з позивним «Чип».
Фінал курсу відбувся на місцевості, в умовах, наближених до бойових. За легендою, військові мали здолати мінні загородження, встановлені ворогом, а також у разі підриву евакуювати побратима з місця події. Групу поділили на команди по три особи, які в повному спорядженні й зі зброєю проходили стежку, виявляючи пастки й позначаючи їх. Кожен старший групи, який йшов попереду, на нозі мав спеціальний комплект сапера в сумці з необхідними приладами для огляду місця мінування, пошуку вибухонебезпечних предметів та їх знешкодження.
– На подолання стежки довжиною близько 30 метрів ми з побратимами витратили пів години. Надзвичайно напружений процес, який потребує надмірної уваги і гостроти зору, адже побачити у траві розтяжку чи встановлену МОН, яка майже не відрізняється від неї кольором, дуже складно. І хоча ти розумієш, що це лише тренування, але викладаєшся максимально, адже не знаєш, де і в яких умовах опинишся завтра. Я не переоцінюю своїх сил, розуміючи, що потрібно ще не один день і не один десяток годин тренуватися, щоб бути впевненим у бойових умовах, ‒ ділиться враженнями військовий з позивним «Азот».
Після завершення напруженого курсу навчання кожен військовий отримав сертифікат, який засвідчив проходження програми підготовки позаштатних груп саперів.
