Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
Ще одним ідеологічним міфом непереможності російського війська тривалий час вважають так звану Куликовську битву. Дуже показово описує цю подію російська Вікіпедія. Куликовська битва – великий бій між об’єднаним російським військом на чолі з Великим князем Володимирським і князем московським Дмитром Івановичем (Донським) і військом правителя частини Золотої Орди Мамаєм, що відбувся 8 вересня 1380-го південніше впадіння річки Непрядва в Дон, на Куликовому полі (південний схід Тульської області). Вирішальна перемога російських військ у цій битві стала важливим кроком на шляху відновлення єдності Русі й майбутнього повалення золотоординців. У РФ з 1995 року 21 вересня відзначають як День військової слави, приурочений до річниці згаданої битви.
Головні герої і дійові особи битви – хто вони?
Щоб з’ясувати, наскільки відповідає дійсності твердження про «велику битву» й «велику перемогу», слід звернутися до історичних джерел і дослідників. Попри велику кількість оповідань, де згадується Куликовська битва, немає єдності істориків у оцінці ані чисельності військ, ані втрат із обох боків, ані власне реальності битви. Але достеменно відомо, що головний герой цієї знакової події Дмитро Донський у час свого князівства був завзятим прихильником влади Чингісидів. Цей персонаж, на підставі саме російських історичних джерел, добре описав у творі «Країна Моксель» Володимир Білінський.
Нащадок Олександра Невського московський князь Дмитро Іванович отримав ханського ярлика на великокнязівський престол ще у дванадцятирічному віці. Він, як і більшість попередників, виховувався у Орді, прилучаючись до татарської культури, звичок і методів правління. Дмитро також присягав на вірність хану. Тобто, залазив на колінах у хомут та повз до ніг хана, принижуючись, як того вимагав тодішній етикет Золотої Орди. Він особисто відвозив у Орду щорічну данину і постійно поновлював ярлик на великокнязівський престол. Тому Донський навіть не мріяв вести рать на звільнення Русі (Московії) від татаро-монгольського ярма, в якому він виконував роль вірного васала. Насамперед він повів дружини проти Мамая, бо той був лідером одного з військових протиборчих угрупувань в Орді, ніколи не належав до роду Чингісхана і вважався узурпатором. Коли князь розбив Мамая, першим, хто привітав його з перемогою над спільним ворогом, був ординський хан Тамерлан. Ця перемога дозволила Орді ще століття панувати та отримувати данину на землях Московії.
У контексті спростування міфів, як Донський здолав татаро-монгольських загарбників, привертає увагу один факт. Насправді у війську розкольника Мамая татар майже не було. В основному там були вихідці з Прикубання: половці, печеніги, Кавказу: яси і алани, Причорномор’я: бродники, черкаси, Криму: фряги й бессермени.
Що насправді відбувалося на Куликовому полі
Ще більш вигаданими та невиразними є і масштаби цієї битви. Як розповідає російський історик Микола Карамзін, полки з піших та вершників чисельністю до 15 тис. осіб разом із обозом із розгорнутими прапорами йшли з Кремля. Це явно не відповідає міфам російських істориків про битву, в якій з обох сторін брало участь до 300 тис. осіб. Крім того, методами палеогеографії встановлено: розмір вільної від лісу частини Куликового поля становив близько 2 кв. км — до 1 км завширшки, до 2 завдовжки. Для порівняння — площа поля Грюнвальдської битви близько 4 кв. км і на ньому розмістилось 66 тис. війська: 27 тис. Тевтонського ордена — у дві лінії фронтом 2,5 км та 39 тис. об’єднаного польсько-литовсько-руського — у три лінії фронтом 2-2,5 км.
Враховуючи висновки щодо існуючих на той час норм насиченості поля бою військами та зважаючи на довжину фронту 1 км, загальна чисельність військ у Куликовській битві не могла перевищувати 10-12 тис. воїнів із кожного боку.
Щодо безпосередньо хронології битви. За даними того ж Карамзіна, вона тривала не більше трьох годин. О 6-й ранку війська побачили одне одного, після чого відбувся двобій Пересвіта з Челубеєм, о 9-й ударив «засадний полк», побачивши який, війська Мамая «не могли протистояти новому строю війська свіжого, бадьорого» і втекли. Ото й уся Куликовська битва!
Дмитро Донський: визволитель великоросів чи захисник Золотої Орди?
Є деякі цікаві подробиці, які збереглися у свідченнях дослідників. Виявляється, що під час битви Дмитро вдався до напрочуд оригінального вчинку: передав свій одяг і коня простому бояринові й наказав тому одягтися у великокнязівську збрую і стати під великокнязівським прапором, а сам, «замаскувавшись в одяг простого воїна», пішов у ряди простолюдинів. Виходить, що Донський не керував битвою як полководець, не управляв військом, а чомусь заховався серед людей. Можливо, він зовсім не хотів, як то кажуть, світитися перед Мамаєм. Символічним є і той факт, що після «великої перемоги» 1380 року на Куликовому полі князь Дмитро Донський не звільнив московські землі від залежності Орди і втік із Москви у 1382-му. Князю видано ярлик на московське княжіння, його сина Василя взято як почесного заручника, на Московію наклали удвічі більшу данину, ніж раніше, і загалом Московія ще майже сто років платила данину степнякам грошима, дарунками й рабами.
На підставі цих фактів можна зробити чіткий висновок: Дмитро Донський був захисником існуючих династичних порядків у Золотій Орді й під час Куликовської битви, передусім, захищав особисті привілеї, даровані його роду ханом Батиєм.
Підготував Олександр Кіндсфатер
