Здається, що є спільного між надсучасними дронами та тракторцями? Тим більше — коли їх розділяє практично ціла епоха технічного прогресу — понад сто років. Виявляється, що така…
Сьогодні Полтавщина проводила в останню путь старшого навідника гранатометного відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти Віктора Городніченка. Український захисник помер унаслідок важкого кульового поранення, якого зазнав 28 квітня поточного року поблизу села Зайцеве Бахмутського району.
Десять діб військові медики та відважний воїн продовжували двобій зі смертю, проте куля ворожого снайпера не залишила Вікторові жодних шансів на життя. У воїна залишилися мати, дружина, маленька донечка й рідний брат, який нині проходить військову службу в одній з бойових бригад на передовій.
Останній скорботний шлях полеглого захисника розпочався з маминої оселі в смт Ромодан, куди він був доправлений з Харківського військово-медичного клінічного центру Північного регіону. Віддати шану пам’яті героєві зібралися сотні містян, бойових побратимів, друзів та однокласників Віктора. Наприкінці поминальної панахиди траурний кортеж вирушив до міста Миргород, де останні кілька років проживала його сім’я.
На Алеї Героїв центрального кладовища відбувся урочистий мітинг-реквієм, на якому слова співчуття та підтримки лунали від представників органів державної та місцевої влади, бойових побратимів і близьких відважного героя.
— Віктор не шукав у житті легких шляхів, — розповів колишній начальник Кременчуцького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, куди Віктор вступив у 2012 році, полковник запасу Володимир Поляков. — Маючи за приклад свого старшого брата Миколу, він теж планував присвятити своє життя військовій службі й усіляко прагнув до цього. У лиху для країни годину він не став ховатися від випробувань, а без роздумів став до лав захисників її незалежності. У свої неповні 25 років він пройшов шлях духовного й фізичного гарту, підкріплений смертельними випробуваннями війни. Він до останнього подиху залишився солдатом своєї країни.
Слова поминальної молитви на вшанування пам’яті героя прочитав і отець Максим — військовий капелан десантно-штурмової бригади, де проходив службу старший солдат Віктор Городніченко. Його молитовне слово було сповнене не тільки скорботою за полеглим воїном, а й міцною надією та вірою у перемогу над російським агресором і світле майбутнє України.
Наприкінці траурного ритуалу представник десантно-штурмової бригади вручив дружині полеглого захисника Тетяні Державний Прапор України та Скорботну Грамоту від Головнокомандувача Збройних Сил України.
