Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
У різних містах України вже не перший рік квітнуть декоративні яблуні, висаджені активістками Жіночого ветеранського руху. Кореспондент АрміяInform зустрівся на Алеї пам’яті в Києві з координаторкою соціальних програм цієї громадської організації, ветеранкою російсько-української війни Юлією Кірілловою та її колегою — однією зі співавторок столичної Алеї — Юлією Соболтою.
«На жаль, наші дівчата вже не зможуть розквітнути навесні»
— Пані Юліє, як виникла ідея висаджувати дерева в пам’ять про загиблих дівчат?
— У багатьох країнах саджають дерева й алеї в пам’ять про загиблих. Це поширена у світі практика, якій сотні років. Нам не потрібно було нічого вигадувати — просто взяли й втілили її в Україні.
— Нещодавно ми з радницею Головнокомандувача Збройних Сил Вікторією Арнаутовою обговорювали тему вшанування жінок, загиблих на російсько-українській війні. Пам’ять про воїнів-чоловіків можна побачити, наприклад, у назвах вулиці чи в пам’ятниках. А про жінок?
— Нам треба відходити від цієї радянщини, величезних гігантських монументів, які просто стоять, потім розвалюються, сиплються. Якщо хочеш увічнити чиюсь пам’ять — посади дерево. Воно щороку розквітатиме, радуватиме око. І ми вирішили саджати дерева, бо, на жаль, наші дівчата вже не зможуть розквітнути навесні. Тому замість них розквітатимуть саме ці дерева.
— На табличках на ваших алеях є якась цитата…
— Так, це слоган «Мамо, не плач. Я повернуся весною…». Це слова з вірша Оксани Максимишин-Корабель. І в наших алеях дівчата ніби розквітають, повертаються, воскресають навесні. Це дуже символічно. Дехто встиг стати мамою і замість них квітуватимуть їхні діти. Але більшість наших дівчат не пізнали материнства, тому ми обрали квітучі дерева — декоративні яблуньки Недзведського.
— Справді, чому саме ці дерева?— Яблуні не лише розквітають — вони дають плоди. Тобто щороку на алеях народжуються своєрідні символічні діти. Ми обирали з багатьох дерев, радилися, яке краще посадити. Однозначно вони мали давати плоди, бо дехто з дівчат не встигнув стати мамою. От і вирішили обрати плодове дерево. Але… у парках, скверах не можна саджати садові дерева, тож обрали декоративні яблуні. Останнім аргументом стало те, як красиво вони квітнуть! Особливо, коли дерево велике, у нього такий рожевий, дуже гарний цвіт… І маленькі гарні червоні яблучка…
— Як обираєте місця посадки?
— Ми не обираємо міста, в яких загинула та чи інша дівчина, чи звідки вона родом, і не саджаємо одне дерево на її честь. А садимо в багатьох містах. Встановлюємо іменні таблички. На них вказуємо прізвище, ім’я і по батькові героїні, якій присвячується це дерево, дати життя і смерті, підрозділ, в якому вона служила, а також інформацію, що вона загинула у російсько-українській війні.
— Пані Юліє, розкажіть, де берете яблуні та хто все організовує?
— Кошти — це, мабуть, найболючіше питання. Алеї — це виключно наша ініціатива, Жіночого ветеранського руху, відповідно. Ми самі збираємо на це кошти. Лише у деяких питаннях нам іноді допомагають благодійники, меценати. Як організовується? Ми кидаємо клич дівчатам-ветеранам, і хто скільки може, той стільки грошей і здає. Якщо ми зібрали досить велику суму — купуємо дорослі саджанці, якщо меншу — купуємо молоденькі.
— А стовпчики з таблицями?
— Таблички і стовпчики до них допомагають робити наші побратими, які працюють з металом. Мають відповідне виробництво або просто це їхнє хобі. І, дякувати Богу, що вони завжди відгукуються на наші прохання.
— Перша Алея пам’яті була у Краматорську…
— Так, починали звідти. Потім — у Києві, згодом — у Львові, Житомирі, у Броварах, Черкасах, в Ужгороді, в Одесі…
— На вашому сайті написано, що люди можуть звертатися до вас, якщо хочуть таку алею у своєму місті. Звертаються?
— Звісно. Ми так отримали вже дві заявки й висадили алеї в Одесі та Черкасах.
— Це були звичайні люди чи якість організації?
— Місцеві активісти, які знайшли наш сайт, прочитали про нас. Ідея їм відгукнулася, і вони самі захотіли посадити такі алеї.
— Скількох дівчат відзначаєте табличками?
— У нас 15 дівчат. Всі, хто загинув в районі АТО, а також загиблі у ДТП, але вони ветеранки.
— Вони загинули під час несення служби в АТО, а не під час бойових дій? Ви їх об’єднали?
— Так, ми їх об’єднали. Крім того, на алеях є дерево і табличка Олени Куліш. Це волонтерка з Луганська, яка допомагала військовим нашим у Луганському аеропорту, за що її терористи розстріляли. Вважаємо, що Олена теж має бути на цій алеї.
— Як люди ставляться до цих алей?
— Здебільшого нас підтримують. Знаєте, коли висаджували дерева в Києві у 2019 році, я і не уявляла, що прийде стільки багато людей. Але бувають і неприємні моменти, коли вандали чи хулігани ламають дерева, стовпчики.
— Свідомо це роблять?
— Певно, є такі, які нападають саме на пам’ятки, пов’язані з учасниками бойових дій. Але молодих хуліганів теж вистачає, на жаль.
— Хто потім доглядає ці дерева?
— Наприклад, у Краматорську після посадки яблунь одразу передали алею на баланс місцевого парку імені Пушкіна. В Києві — УЗН (Управління зелених насаджень. — Авт.). Намагаємося відразу легалізувати насадження.
— А місцеві чиновники хочуть цим займатися?
— А чому ні? Пишемо офіційний лист, що надаємо певну благодійну допомогу. Дерева висаджують у парках, скверах. І разом з іншими яблуні підстригають, удобрюють тощо.
— А якщо зламають стовпчик чи вкрадуть табличку?
— Тут ми самі можемо все зробити й виправити. Це нескладно, це благодійництво. Та й робимо це не для розповіді…. Це ж пам’ять про наших дівчат.
