Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Навесні 2014 року Росія розпочала так звану гібридну війну проти України, окупувавши частину її території й убивши майже 15 тисяч її громадян. Проте, офіційна Москва донині не визнає власної участі в агресії проти сусідів, адже на нас вони відпрацювали «нетипові» види бойових дій. Тобто нам як жертві агресії дуже важко довести, що проти нас розв’язали війну.
«Гібридна» війна з Україною
Військова наука дає кілька визначень, що це таке за явище — «гібридна» війна (англ. Hybrid warfare) — вид ворожих дій, коли сторона, що нападає, не вдається до класичного військового вторгнення, а пригноблює опонента, використовуючи поєднання прихованих операцій, диверсій, кібервійни, надаючи підтримку бунтівникам чи повстанцям, які діють на території противника. При цьому військові дії можуть взагалі не вести. Нападник здійснює стратегічну координацію зазначених дій, зберігаючи можливість правдоподібного заперечення своєї участі в конфлікті.
Загалом, фахівці з воєнного мистецтва вважають, що «гібридна» — це «комбінована» війна, що поєднує «симетричні» бойові дії (захоплення територій із застосуванням зброї) із «асиметричними» (диверсії, кібервійна, інформвійна, повстанці, «п’ята колона»). І саме в «гібридній» війні ця «асиметрична» компонента бойових дій визначальна.
Хоча можна всі війни в історії назвати «гібридними», проте російсько-український збройний конфлікт — реальний приклад, коли Москва фактично не вела класичних бойових дій, а отримала оперативну перевагу і контроль над частиною території опонента, застосовуючи саме «нетипові» дії.
Росія в Україні, як на армійському полігоні, відпрацьовувала (і продовжує це робити) різноманітні методи цих «нетипових» бойових дій. Варто згадати і кібератаки на українські органи державного управління у 2014-2015 роках.
Щодо різних «повстанців», «самооборони», «бунтівників-сепаратистів», «добровольців» і «відпускників». З перших днів їхнього виникнення й застосування в конфлікті й досі, зокрема на Донбасі, цей метод дозволив на тривалий час «зв’язати» сили української армії й примусити її діяти не проти реального опонента — РФ, а проти іррегулярних сил (банд, бойових груп тощо). Хоча ніхто не сумнівається, що створювала й озброювала (і продовжує) їх Росія, і саме в контексті ведення війни проти України.
Досить успішно на «українському полігоні» Москва відпрацювала і «псевдополітичні» методи війни — «референдуми», «вибори», «заходи» з «державотворення і формування місцевих влад»… Їхній наслідок — вихід з-під державного українського контролю Кримського півострова і частини територій Донецької й Луганської областей.
Проти України постійно триває інформаційна війна. Її суть — через дезінформацію і пропаганду досягнути певних політичних або військових цілей. Головні наслідки цієї війни: досі наше суспільство не має єдності проти агресора, а світова спільнота не завжди справді бажає визнавати, що проти України воює Росія.
Звісно, під час ведення бойових дій проти української армії РФ неодноразово застосовувала у форматі випробувань новітні озброєння. Варто згадати важкі вогнеметні системи (ТОС) «Буратіно» і «Солнцепек», які в жовтні 2015-го помітили на Луганщині. Засоби РЕБ «Леєр-3» РБ-341В, 1Л269 «Красуха-2», РБ-109A «Билина» і комплекс радіоелектронної боротьби «Репелент-1». Різні нові прилади для бронетехніки й розвідувальні системи.
Але на Донбасі досить великий ризик втрати нових зразків, бо українська армія — сильний противник. Потрапляння до рук українців певного озброєння, яке за декларацією Кремля може бути лише у ЗС РФ, є доказом для світу справжньої російської агресії. Хоч Москва на це мало зважає, проте частину цих випробувань вона перенесла в інше місце, і для цього навіть вступила у ще одну війну — близькосхідну.
«Цілі» бомбардувань — сирійські лікарні й школи
Восени 2015-го Росія вирішила розпочати «класичну» війну з реальними бойовими діями і застосуванням своїх військ й озброєння. Російська влада втрутилась у громадянську війну в Сирії на боці тамтешнього президента Башара Асада, якого підтримувала лише третина населення. Москва тоді постачала Дамаску чимало озброєння і бойової техніки, а потім відряджала ще й своїх військових, щоб ті брали участь у бойових операціях.
З вересня 2015 року і досі в Сирії перебуває потужне угруповання російських військ, яке складається з авіаційної групи ВКС на аеродромі Хмеймім, бази ВМФ у Тартусі й постійного оперативного з’єднання ВМФ у Середземному морі, підрозділів морської піхоти, військової поліції, сил ППО, РЕБ, розвідки і РХБЗ.
Те, що Сирію росіяни використовують як полігон, вони навіть не приховують. Їм відверто плювати на понад 10 тисяч жертв серед місцевого населення, які загинули внаслідок російських бомбардувань та авіаударів. Згідно з даними правозахисної групи «Сирійський наглядовий центр із прав людини» (SOHR), серед жертв російської зброї понад 2 тисячі дітей.
Інша правозахисна організація «Сирійська мережа з прав людини» (Syrian Network for Human Rights, SNHR) звинуватила РФ у скоєнні «сотень військових злочинів» під час її військових операцій в Сирії. За її даними, на кінець 2019-го під час активних бойових вильотів російські війська розбомбили мінімум 1083 життєво важливих об’єкти, що перебувають під захистом міжнародних конвенцій під час війни. Зокрема, 201 школу і 190 медичних установ (!). Фактично за чотири роки щотижня російські аси розстрілювали одну школу і одну лікарню! Зважаючи на кількість так званих супутніх жертв бойових дій, місцеве населення для росіян часто ставало просто мішенями. Бомби й ракети, які російські льотчики випробовували в Сирії, обирали своєю ціллю лікарні та школи.
Розповідаючи про діяльність своїх військових, міністр оборони РФ Сергій Шойгу в межах просвітницького марафону «Новое знание» дав інтерв’ю російським ЗМІ. І зазначив, що на базі Хмеймім постійно були присутні представники підприємств ВПК, інколи їхня кількість сягала майже восьми десятків. У Сирії випробувані близько 300 видів озброєння, бойової та спеціальної техніки: «Где еще можно проверить оружие? На войне. Как бы мы не хотели, но государственные, войсковые и армейские испытания — это все, конечно, хорошо, но главная оценка ставится все-таки в зачетку именно там», — зазначив Шойгу, маючи на увазі під словом «там» — розбомблені сирійські села і міста. Саме в Сирії росіяни випробовували винищувач п’ятого покоління Су-57 і танки Т-14 «Армата». Але це — найкращі зі зразків, до інших — чимало запитань.
Те, що це озброєння недосконале (саме тому від нього стільки «супутніх жертв»), росіяни навіть не приховують. «Что нам дала в итоге Сирия? Прямо скажу: мы там встретили очень большое количество неприятных неожиданностей. И я их еще мягко называю. Выяснилось, что то оружие, которое принято на вооружение и прошло госиспытания, таковым по сути своей не является. В итоге мы почти полтора десятка видов просто сняли с вооружения. Перестали их производить», — заявляє Шойгу. Виявляється, чимало зразків російського озброєння (засоби зв’язку , РЕБ, розвідки і ударні комплекси) — це «не озброєння», адже його неможливо застосовувати, удари завдають будь-куди. Шойгу назвав це «неприятными неожиданностями»…
Проте, загиблі через недосконале російське озброєння і кровожерливих російських вояків сирійські діти і розбомблені лікарні — це дрібниця, бо досвід ведення бойових дій на території іншої держави став «унікальним» і «неоціненним» для російської армії. У ВКС практично кожен льотчик пройшов через випробування реальними бойовими вильотами.
Крім того, Росія втішила власну імперіалістичну пиху, відрядивши на базування в Сирії ударну силу, здатну нести ядерну зброю, недвозначно натякнувши американському флоту в Середземному морі, що амбіції РФ значно ширші, ніж Близький Схід.
Три Backfire проти 6-го флоту США
Днями до російського угруповання ВКС у Сирії приєднались «літаки- ракетоносці», дальні бомбардувальники ТУ-22М3. Міноборони РФ повідомило: «На російську авіабазу Хмеймім у Сирії здійснено переліт трьох дальніх бомбардувальників Ту-22М3. Базування літаків такого типу на цьому аеродромі здійснюють уперше. Екіпажі Ту-22М3 освоюватимуть повітряний простір над Середземним морем, виконуючи навчальні завдання».
Крім того, росіяни зазначили: на авіабазі Хмеймім завершена реконструкція другої злітно-посадкової смуги з повною заміною покриття та установкою нового світлосигнального і радіотехнічного обладнання. Збільшена і довжина злітної смуги. Тепер з цієї авіабази можуть здійснювати польоти всі типи літаків, що є на озброєнні російської армії.
Ту-22М3 можуть нести на борту до 6 тонн озброєння і навіть ядерну зброю. Зрозуміло, що їхнє перебазування в Сирію — зовсім не для участі в місцевій війні. Росіяни навіть не приховують, що мета перекидання «ракетоносців» (класифікація НАТО Ту-22М— Backfire) — погроза 6-му флоту США, що перебуває в Середземному морі. Крім того, в цей регіон рухається авіаносна ударна група Британського Королівського флоту на чолі з «Куїн Елізабет». Також у напрямку Сирії прямують три американських десантних кораблі з морською піхотою на борту. Тож росіяни вирішили налякати союзників по Альянсу своїми трьома Backfire.
Чому в Хмеймім перекинули Ту-22М3, а не інші стратегічні бомбардувальники, скажімо, Ту-160 або Ту-95? Тому, що саме цей літак краще призначений для ураження морських цілей. Його швидкість на висоті — 2 300 кілометрів на годину. Висота польоту — 13 тисяч метрів. Дальність польоту — 6-7 тисяч кілометрів. Запас палива на борту — під 50 тонн. Власне, це летючий ракетоносець.
У Сирії Backfire вже не раз завдавали бомбових і ракетних ударів, проте вони прилітали сюди за кілька тисяч кілометрів із російських аеродромів, зокрема Моздоку. Найближчою точкою вильоту був аеродром «Бельбек», який у 2014 році РФ захопила в України. Злітну смугу тут переобладнали під зліт-посадку важких бомбардувальників.
Росіянам такі маршрути були довгими і невигідними. Проліт здійснювався або через Туреччину, або Іран та Ірак. Був і ще довший маршрут — через аеродром «Оленья» на Кольському півострові, потім навколо Скандинавії, Британських островів і всієї Європи (з дозаправленням над протокою Гібралтар), і вже через Середземне море до Сирії, де, відпрацювавши ракетами, літаки йшли убік Каспію (з другим дозаправленням) і потім на базовий аеродром в Енгельсі Саратовської області. Загалом літаки «накручували» до 14 тисяч кілометрів у цілому.
Тепер, базуючись в Сирії, таких довгих перельотів росіяни зможуть уникнути. В Хмеймімі є заправка і поповнення боєкомплекту, можливість цілодобового бойового чергування над Середземним морем. Крім того, звідти можна вийти на ціль, «оминувши» ППО Туреччини, яка є членом НАТО, і у випадку конфлікту зі США полюватиме за російськими літаками. Це значно скоротить і час перебування в повітрі літака. Тобто, зменшиться можливість його виявлення системами ППО.
Ту-22М3 може нести три гіперзвукові ракети 9-С-7760 комплексу «Кинджал». Саме з ними, як стверджують російські експерти, літаки прибули в Сирію. Раніше їх озброювали протикорабельними ракетами Х-32 класу «повітря-земля» з дальністю ураження до 600 км і швидкістю близько 5000 км/год, що дозволяє їй проривати ПРО класу Aegis (проти балістичних ракет. — Авт.). Тепер у Сирії росіяни хочуть випробувати і «Кинджали».
Росія повертає на озброєння Ту-22М. Нині у складі ВКС близько 130 літаків Ту-22М3, проте понад сотня з них перебуває на зберіганні. Але 30 «тушок» цьогоріч планують модернізувати до рівня Ту-22М3М і озброїти «Кинджалами». Росіяни вважають: повернення цих бомбардувальників на озброєння армії здатне кардинально змінити розставляння сил на Середземно-Чорноморському театрі воєнних дій.
Також у планах Москви, завдяки базуванню дальньої авіації в Сирії, розповсюджувати військовий вплив на Північну Африку і Індійський океан.
