Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Того дня на Харківщині було бридко — холодна суцільна мряка й вітер. Попри це першокурсники Військового інституту танкових військ НТУ «ХПІ» відпрацьовували вправи з тактики. Крізь шурхотіння крапель на полігоні чувся гуркіт двигунів і якісь голосні вигуки. Потім стало тихо, але буквально на якусь мить. Підійшовши ближче, ми почули «розбір польотів». Перед невеликою «коробкою» навчального взводу стояв худорлявий, але міцно збитий підполковник у мокрому однострої й панамі з відкритими полями. Саме він «препарував» щойно виконану вправу в голосних та містких висловах.
— Де кулеметник третього відділення? Що ви мали зробити? Хто двері БМП зачиняв?
Хтось із курсантів підійняв руку. І весь гнів керівника занять обернувся на нього:
— Що має робити кулеметник? А? Голосніше!
Відповідь було ледь чутно.
— Що? Не чую!
— Та я… перечепився…
— За що ви перечепилися?!! Вам треба що робити? Хто тут ще кулеметник?
Цього разу відповідь іншого курсанта була трохи впевненішою:
— Зайняти вигідну позицію для стрільби…
Голос керівника дещо пом’якшав:
— Правильно! По команді «Земля!» висадились, правий відсік — праворуч, лівий — ліворуч і вперед!
Зрештою, мабуть, вирішивши, що «накачки» досить, підполковник махнув рукою — «по машинах».
Поки курсанти займають місця, знайомимося. Старший викладач кафедри тактико-спеціальних дисциплін Військового інституту танкових військ підполковник Тарас Хліманцов був стримано-веселим.
— Вчаться. Вони на полігоні вже не перший тиждень, майже кожен уже може виконувати обов’язки командира відділення. І все одно — доки дійде матеріал, доки відпрацюють навички для закріплення знань — чимало поратись доведеться.
— З дитинства мріяла стати військовою. Мені порадили вступити до танкового інституту, — ділиться враженнями першокурсниця Євгенія Жила. — Так, буває доволі важко під час навчання. Але мені подобається, адже гуркіт техніки не зрівняти ні з чим іншим.
— Батько в мене військовий. От і вирішив іти його стопами. Танкові війська обрав свідомо, адже захоплююсь ними скільки себе знаю. Зрештою, іншого варіанту для себе, окрім як стати танкістом, не бачив, — зазначив курсант Олександр Колага.
Тим часом курсанти зайняли місця в броньованих машинах, і БМП рушили. З невеличкого пагорба було видно, як відчинилися дверцята десантних відсіків, як сипонули в різні боки фігурки у змокрілому пікселі.
Крок за кроком. Важке дихання. Ноги ковзають по мокрій траві. Перші курсанти на визначеному рубежі падають у траву. Мокрі обличчя під важкими шоломами, напружені. Майнула думка — зовсім хлоп’ята. Але один з курсантів рвучко дістає димову шашку, запалює її, коротким упевненим рухом кидає вбік.
Крізь димову хмару погано видно, розмитими тінями пробігають постаті зі зброєю, гуркочуть бронемашини…
І знову — шикування, і знову Тарас Володимирович у містких, енергійних висловах підсумовує етап навчання…
Для друку підійде лише один заголовок — «І знову кулеметник не встиг!»…
