Командир розвідувального підрозділу окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського старший сержант Ілля на позивний «Моряк», перш ніж стати морпіхом, пройшов чималий професійний шлях у різних сферах діяльності. За його плечима служба у зеленому береті й робота закордоном, проте ніде він не почувався на своєму місці, розумів, що чогось бракує його невгамовній натурі. Тепер Ілля напевно розуміє, куди кликало його серце.
«Моряк» родом із Миколаєва. Після школи вступив до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, але у 2011 році, коли був вже на 4 курсі, усвідомив, що не хоче пов’язувати своє життя з роботою, яка не приносить жодного морального задоволення. Усе частіше задумувався про військову службу. А одного разу вирішив усе кардинально змінити: взяв академвідпустку і вже за декілька місяців став курсантом у Навчальному центрі державної прикордонної служби. Уже через рік Ілля за розподілом потрапив у 10-й мобільний прикордонний загін (нині 10-й окремий загін оперативного реагування «Дозор»), де проходив службу до 2017 року.
Із перших днів бойових дій на сході України чоловік у складі свого підрозділу виконував завдання за призначенням, пережив перший обстріл та перші втрати побратимів…
− У травні 2014 року ми виїхали до Луганська. Зупинилися на заставі у Станиці Луганській, і тієї ж ночі на нас напали сєпари. Наш підрозділ тоді протягом двох тижнів утримував позицію, ми були одними з перших прикордонників, які вступили у бій з ворогом, − пригадує Ілля. − Згодом мусили перемістилися ближче до Луганська, де на той час знаходилась «восьмидесятка». Разом із ними і 8-м полком спецназу ми виконували спеціальні місії по всій території АТО. Так і почалася для мене війна.
У 2015 році чоловік поновився на заочному навчанні, але вже у Національному університеті «Одеська юридична академія». Він розумів, що вища освіта у його амбітних планах на майбутнє не буде зайвою. Ілля не мав наміру залишати службу, аж поки у 2017 році його підрозділ не перестав виконувати завдання на сході. І він демобілізувався.
З 2017 по 2020-й Ілля працював у Африці у приватній спеціалізованій компанії, охороняв торгові судна в піратських регіонах. Але відчував, що ніякий заробіток не стримає в ньому бажання повернутися додому й знову стати до строю.
− Мені прикро було витрачати свій потенціал десь закордоном, коли вдома мій досвід міг би стати в нагоді. Час від часу я обговорював це з товаришами, які працювали разом зі мною. Серед них були й колишні військові. Вони мені й порадили спробувати себе у морській піхоті, бо де ще ж я зможу задовільнити своє прагнення отримати максимум від служби, як не серед «українських командос», − розповідає морпіх.
Тож у 2020-му він повернувся до Миколаєва і підписав контракт зі Збройними Силами України. Відтоді «Моряк» служить у морській піхоті. До слова, побратими охрестили Іллю «Моряком» одразу, як дізналися про його попередню роботу в Африці. Із перших днів служби в елітному підрозділі чоловік вирушив у район проведення ООС. Він був щасливий, що знову серед бойового братерства стоїть на захисті рідної країни.
Днями Ілля здобув право носити штормовий берет та склав клятву морського піхотинця.
− Свого часу я вже виборював право носити берет іншого кольору і долав смугу перешкод, але то було інше. Тоді у складі групи певної кількості бійців кожен був сам за себе. Смуга перешкод морського піхотинця – це насамперед командний іспит. Без злагодженої командної роботи її не подолати. А ще тут немає поблажок і виключень, не важливо, хто ти – чоловік, жінка, солдат чи генерал – будь ласкавий, доведи, що вартий називатися морпіхом! − розповідає Ілля. – Знаєте, мене дуже вразили наші жінки-військовослужбовці. На попередній службі в нас у підрозділі не було дівчат, тому я ніколи не задумувався, наскільки вони можуть бути стійкими й вправними воїнами. Їхня сила волі й затятість гідна поваги.
До слова, служба в морській піхоті не лише стала поверненням у рідну стихію, а й подарувала кохання всього життя. Саме тут Ілля зустрів свою майбутню дружину. Вона служить у медроті бригади і є найціннішим талісманом «Моряка». 
Фото: Олександр Єгоров
