На Одещині суд визнав винною жінку, яка публікувала в чаті месенджера Viber інформацію про місця та час виконання завдань військовими територіальних центрів комплектування…
Після того як військкомати змінили свою структуру й перетворилися на територіальні центри комплектування, у них утворились нові підрозділи — рекрутингу. Повноцінно сучасні рекрути почали працювати не так давно, та вже довели, що їхня служба — не про друкування листівок і не про кількість призваних, а про спілкування з людьми й підвищення якості укомплектованості військових частин.
Перед якими труднощами постали та якими здобутками вже можуть поділитись рекрути? Про це журналістові АрміяInform розповів підполковник Геннадій Житкевич, начальник відділу рекрутингу та комплектування Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Геннадій Анатолійович — людина у війську не випадкова, служить уже майже 27 років. Пригадує, як і сам ще школярем став «жертвою» рекрутингу.
— У моїй родині не було військовослужбовців, та і я особливо не задумувався про те, щоб пов’язати все своє життя зі службою, — розповідає підполковник. — Усе вирішив випадок, а саме один виступ курсанта у школі. На рік старший за мене хлопець прийшов до школи, розповів про танкове училище, перспективи, харчування, стипендію. Не знаю, що саме на мене вплинуло — чи то красива військова форма, чи те, що він у 17 років зовсім не залежав від батьків, але саме того дня я твердо вирішив іти служити.
Впливаючи на долі інших, офіцер нерідко пригадує цей випадок. Каже: армійський рекрутинг відрізняється від реклами, до якої всі звикли. Передусім тим, що тут завжди кажуть правду.
— Я вже давно у війську, тож бачив різне. Можу сказати, що нині займатися рекрутингом — не складно. Сучасні ЗСУ дійсно гарантують впевненість та стабільність. Багато людей під час пандемії стикнулись зі скороченнями, залишились на вулиці, на грошове ж забезпечення армійців COVID жодним чином не вплинув. А для сімейних людей цей аргумент часто є ключовим.
Рекрути представлені в кожному районі. На посаду призначають сержантів з бойовим досвідом. Обирають людей авторитетних і знаних у районі.
— Кожен інструктор не просто знаходить потрібних людей для служби, а ще й курує кожного кандидата, якого направив на службу, протягом пів року. Це й дає змогу працювати не на кількість, а на якість кадрів.
Звісно, пандемія втрутилась у діяльність рекрутів, змусила відмовитись від проведення масових заходів. Тож довелося працювати через соціальні мережі, онлайн-платформи, розв’язувати значну кількість питань у телефонному режимі.
— Більшість охочих служити мріють про посади розвідників, снайперів. Та найбільш потрібними є водії, механіки, навідники. Призиваємо людей різного віку, головне, щоб фахівець був дійсно хорошим. Звісно, переважна більшість — це чоловіки до тридцяти років, які вже мають досвід бойових дій. Та бувають і винятки. До прикладу, не так давно призвали водія 57-ми років. А як було відмовити? Чоловік з величезним досвідом, чудовий фахівець, розбирається в техніці. Пройшов співбесіду в частині. За три роки контракту він ще й досвід молоді передасть!
Геннадій Житкевич ділиться, що про переваги служби завжди розповідає щиро та й сам жодного разу не пошкодував, що багато років тому вирішив іти служити. А нині про службу задумався і син офіцера.
— З підрозділом він ще не визначився, та рішення пов’язати життя з військом ухвалив давно. А я, звісно ж, не проти!
