Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Днями в заповідному урочищі «Холодний Яр», що на межі Черкаської й Кіровоградської областей, відбулися 25-ті Вшанування Героїв, які від 1995 року проводить Історичний клуб «Холодний Яр» на чолі з письменником, дослідником історії Визвольних змагань першої половини ХХ століття Романом Ковалем.
Щорічні вшанування героїв Холодного Яру давно вже стали «часом паломництва» для військових, добровольців і членів патріотичних організацій, а також одним з упізнаваних символічних заходів незалежної України. Примітно, що цього року подія об’єднала чвертьстолітній ювілей власне ушанувань, 30-річчя державної Незалежності та Великдень. Тому пройшла вона особливо піднесено й натхненно.
Словами важко описати відчуття піднесення і гармонії, що панували в ці дні в серці козацької землі на овіяних легендами заповідних пагорбах урочища «Холодний Яр». Здається, що саме на цій землі, саме в цей час кожен учасник дійства був частиною могутньої і величної, вічної і нескореної у віках, нестримної і необмеженої України, — саме такої, якою її задумував Усевишній.
Здавна це урочище було місцем козацької слави. Народні перекази пов’язують урочище «Холодний Яр» з діяльністю Дмитра «Байди» Вишневецького, Богдана Ружинського, Кшиштофа Косинського, Северина Наливайка, Марка Жмайла, Павла Павлюка (Бута), Тараса Федоровича (Трясила), Карпа Скидана, Дмитра Гуні.
А 1768 року в Холодному Яру зібралися повстанці, які розпочали оспівану згодом Тарасом Шевченком Коліївщину — національно-визвольне повстання, що на кілька тижнів зробило Україну вільною.
Лицарський чин гайдамаків XVIII століття надихав борців за волю України в столітті ХХ. У 1918–1922 роках Мотронин монастир став осередком українського повстанського руху проти загарбників (російських «білих» і «червоних» інтервентів), який очолювали брати Чучупаки. Утворилася Холодноярська республіка, територія якої охоплювала понад 25 навколишніх сіл та мала близько 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називали себе козаками, а своїх командирів — отаманами (на згадку про військову традицію козаччини). Щоб перемогти отаманів Холодного Яру і Чорного лісу, більшовики навіть утворили окрему Кременчуцьку губернію, де в кожному повіті діяли спеціальні «бойові дільниці» регулярної червоної армії, а в Кременчуці й Черкасах — концтабори для місцевих селян.
Територія була «зачищена» настільки, що навіть 1967 року в заповідному урочищі «Холодний Яр» майже нічого не нагадувало про славне минуле цього місця: «…залишилася ще напівзруйнована церква монастирська, яка незабаром перетвориться в купу цегли. Є в лісі високий земляний вал, довжиною кілька кілометрів — залишок скіфського городища. За валом багато скіфських могил, стежка до Холодного Яру та зруйнований і засипаний вхід до печери (підземного ходу) з лісу до монастиря, зірваного в 1943 році…».
Відродження розпочалося з комплексу заходів з відзначення на республіканському рівні 200-ліття Коліївщини в 1968 році, а вже за незалежної України згадали й про холодноярських отаманів…
Цьогорічні вшанування розпочалися з підбиття підсумків «Скульптурного пленеру у Холодному Яру», організованого і проведеного впродовж п’яти попередніх днів за ініціативи скульптора з Черкас Дмитра Бур’яна. Вшанували могили Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака та братську могилу в с. Мельниках. Поклали квіти до пам’ятників холодноярцям і Юрієві Горлісу-Горському в центрі с. Мельників, до меморіалу на місці останнього бою Василя Чучупаки і до пам’ятника гайдамацькому ватажкові XVIII ст. Гнатові Голому.
Після Великодньої Служби Божої у храмі Св. Петра Багатостраждального (Калнишевського) відбувся подячний молебень Історичному клубові «Холодний Яр» за 25-літню працю в Холодному Яру. Того дня делегація на чолі з Романом Ковалем поклала квіти до могили повстанського отамана «Чорного Ворона» (Миколи Скляра) на околиці с. Розумівка Олександрівського району на Кіровоградщині, до монумента загиблим у с. Соснівці того ж району й до пам’ятника Пилипові Хмарі в його рідному с. Цвітній. Усім учасникам ушанувань запам’яталася зустріч у Цвітній з хранителями пам’яті про отамана Хмару — Олександром Ромащенком і двоюрідним племінником Пилипа Хмари Юрієм Хмарою. А ще місцевий житель Володимир Зеленський на кладовищі колишнього с. Дев’ятки (тепер у межах с. Нижчих Верещаків) знайшов невідоме поховання повстанців-хмарівців і повідомив про це Романа Коваля. Після огляду могили Історичний клуб «Холодний Яр» планує звернутися з листом до голови Олександрівської селищної ради, щоб поставити могилу на облік як пам’ятку і взяти під охорону.
Біля відкритого у 2019 році пам’ятного знака воякам 93-ї ОМБр «Холодний Яр» відбулася панахида й за загиблими захисниками Батьківщини, а на території Мотрониного монастиря — панахида на могилі сотника Івана Компанійця та освячення зброї бійцям з передової. Провів їх священник і військовий капелан ПЦУ Василь Циріль. А на хуторі Буда працювала традиційна літературно-музична сцена Історичного клубу «Холодний Яр» та книжковий ярмарок військово-патріотичної літератури.
Євген Букет
Фото Марка Мельника
