Про це свідчать численні відео, якими у соцмережах діляться самі росіяни. Сухопутний «коридор смерті» У результаті систематичних ударів українських безпілотників…
Під час збройного конфлікту будь-яке суспільство поділяється на людей, які безпосередньо зайняті обороною держави, та цивільне населення, незадіяне у збройному протиборстві. Успіх кожної категорії залежить від зусиль протилежної — адже обидві частини виконують взаємодоповнюючу роботу. Проте після війни солдати повертаються в цивільне життя, відбувається соціальна дифузія. Ветерани пристосовуються до мирної реальності, шукаючи своє місце в суспільстві. Саме в цей час даються взнаки набутий на війні досвід та травми фізичного і психологічного характеру. Готовність прийняти в мирне русло учасника бойових дій — тест на зрілість і дисциплінованість нації.
Один зі шляхів підтримки демобілізованих військовослужбовців — фізична реабілітація. АрміяInform поспілкувалась із психологом та викладачем кундаліні-йоги фітнес-центру Jaipur Wellspace Тетяною Сосновською.
— Військовослужбовцям почали допомагати переважно з осені 2014 року, після Іловайського оточення. Працювали у двох напрямках: волонтерили в лікарні Мечникова і військовому шпиталі, принагідно розклеюючи оголошення із запрошенням до Центру, а також здійснювали реабілітацію поранених, — каже вона.
Вчинок, який демонструє команда закладу, — чудовий приклад порозуміння цивільного сегмента суспільства, який фахово не пов’язаний з військовою справою, та українських захисників, які повернулися з горнила битв із пошкодженнями різного ступеня.
— У нас такі умови: якщо воїн поранений, він може реабілітуватися, тренуватися безкоштовно. Якщо людина приходить з УБД — отримує знижку 50%, — говорить Тетяна Сосновська.
Головний напрямок роботи Центру — фізична реабілітація. На сайті за посиланням https://www.jaipur.dp.ua/ міститься вся інформація, проте важливо доповнити, що для військовослужбовців програмою занять передбачені також і допомога після контузій, ампутацій, компресійних ударів тощо.
— Навіть незначні проблеми існують у кожного воїна. Фізичні навантаження в повній бойовій амуніції практично завжди лишають після себе наслідки, — каже пані Тетяна і пригадує ветеранів, які зверталися по допомогу.
Історію одного з них передаємо з перших вуст. Андрій Добровольський, до війни підприємець, а у 2014 році доброволець батальйону «Дніпро-1», пригадуючи обставини, за яких зазнав поранення, не може оминути розповіді про вихід з Іловайська:
— Відчуття таке, що кров змішалася з пилом. Вибухи, горить техніка, гинуть хлопці. У наш автобус, що рухався в колоні на Старобешеве, влучив снаряд, двигун заглух, воїни побігли посадкою. Побачивши МТ-ЛБ із причепленою ЗУ-22, командир взводу наказав залізти на броню та прориватися на техніці. Доїхати змогли тільки до Новокатеринівки, де потрапили під щільний обстріл. Під час цього обстрілу загинув командир Денис Томілович, а я зазнав осколкового поранення. Побратими, які надавали допомогу іншим пораненим, подумали, що я вбитий, і залишили мене лежати в полі. Отямився я близько першої години, правої ноги не відчуваю. Озирнувся, побачив метрів за 700 солдатів у касках, дула гармат. Запам’ятав, що наді мною пролітав літак ЗСУ — завдяки цьому я і вижив. Адже росіяни бачили, що люди повзають, були постріли, біля мене стався вибух. А коли прилетів літак і змішав їхні позиції з пилякою, росіяни принишкли, і я зміг поповзти до села. Кілометр відстані подолав до вечора, адже рухатися було важко. Наступного ранку мене підібрав начальник медслужби батальйону «Миротворець» полковник Всеволод Стеблюк. Його росіяни відпустили забрати поранених в обмін на воду. 31-го серпня я був у Лікарні Мечникова, переніс першу операцію, витягли великий осколок 4,5х2,5 мм, який вліз між хребців. Але дістати менші осколки не вдалося. Тож мене разом із 11 пораненими транспортували до Литви, де провели ще три операції і поставили на ноги. Після цього я потихеньку почав ходити і коли повернувся в Україну, від бойового товариша довідався про реабілітаційний центр «Джайпур». Заклад запропонував безкоштовну реабілітацію після операції. Мене оглянув реабілітолог Антон, оглянула керівниця, нагодували нас із побратимом. І протягом зимового курсу лікування лікар рухав моїми ногами замість мене, розробляв м’язи — і я зрозумів, яка важка робота реабілітолога. Адже в процесі відновлення обом слід працювати не лише з тілом, але і з силою духу. На початку весни Антон уже дозволив мені відвідати спортзал для виконання спеціальної низки вправ. І зараз мене запрошують, завжди раді й привітні. Кілька людей з нашого підрозділу ходили — нікому не відмовили.
Тренерський колектив віддячує захисникам висококваліфікованою допомогою.
— Центр робить крок назустріч військовослужбовцям — і очікує дій у відповідь. Ми пропонуємо допомогу, призначаємо консультацію з лікарем і опрацьовуємо стратегію реабілітації. Але я не можу сказати, що всі хочуть цим скористатися, — каже Тетяна Сосновська.
Збройне протистояння закономірно завершиться нашою перемогою, але битва за щасливе життя та здорове майбутнє продовжиться для кожного ветерана. І в цій персональній війні патріоти з мирного життя завжди готові подати руку допомоги своїм героям.
