Якщо раніше росіяни покірно терпіли всі негаразди, пов’язані з розв’язаною ними ж війною проти України, та будь-які знущання з боку…
Протягом цього квітня в останню путь проводжають вже другого свого побратима воїни окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка, прощаються із загиблим його рідні та земляки.
Мешканці регіону ще не оговталися від поховання минулого тижня армійця в Краснокутську, як до селища Мартове Печенізького району прилетіла звістка про загибель старшого солдата Андрія Теперика.
Він загинув 10 квітня на Луганщині близько 22:50, коли під час несення служби на бойовій позиції підрозділу Об’єднаних сил з боку населеного пункту Золоте-5 прилетіла куля снайпера. На жаль, поранення в тулуб виявилося несумісним із життям. А йому було лише 24 роки…
До його рідного селища Мартове приїхали його бойові побратими, офіцери оперативного командування «Схід», воїни Харківського та Чугуївського гарнізонів, представники місцевої влади, а також усі небайдужі.
— Словами й не передати всієї глибини нашого спільного суму та безмежного горя, — сказав на церемонії військовий комісар Харківського обласного ТЦК та СП полковник Юрій Калгушкін. — Пішов із життя справжній воїн і Патріот із великої літери. До армії він пішов свідомо в розквіті своїх сил, коли йому було 20 років. Жити й жити йому б, любити та ростити дітей. Проте Андрій пішов на війну, адже всім серцем ненавидів окупантів.
Свої найщиріші співчуття рідним Героя від усіх його побратимів висловив і заступник командувача оперативного командування «Схід» бригадний генерал Владислав Клочков.
— Важко, дуже важко повірити в загибель такого молодого воїна і вірного товариша по зброї, — сказав бригадний генерал. — Емоції зараз у нас всіх просто неймовірні. На його прикладі мужності та незламності козацького духа ми виховуватимемо молоді покоління воїнів. Світла йому пам’ять!
Старшого солдата Андрія Теперика поховали в рідному селищі Мартове. Почесною вартою біля труни загиблого стояли курсанти Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
Фото автора
