Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Юна Ніколь Князєва вже стала, без перебільшення, національною спортивною зіркою. Вона рекордсменка багатьох світових та національних рекордів. Ніколь здатна робити те, що до неї ніхто у світі ще не робив, і швидше за все, навряд чи повторить.
Юна пані-чемпіон дала для АрміяInform ексклюзивне інтерв’ю.
− Ніколь, ти перша десятирічна дівчинка у світі, яка стала майстром спорту міжнародного класу серед дорослих та автором 28-ми світових і національних спортивних рекордів. До того ж ти ще й наймолодша в Україні тренер з воркауту. Працюєш на повне виснаження?
− Насправді, ні. Я маю чудову фізичну підготовку. Тому навмисно перевіряла свої можливості у трьох десятках видів спорту. Але переможницею стала тільки в десяти.
Окрім того, мені просто подобається ставити рекорди. Приміром, я підтягуюся на поперечині 2800 разів за дві години та ще 5000 разів можу відтиснутись від підлоги, приблизно за той же час. Усі рекорди зареєстровані офіційно.
− Які види спорту подобаються найбільше?
− Важко сказати. Ну, може, спортивна гімнастика, дзюдо, плавання, кросфіт, воркаут. Усе подобається.
− Як будуєш режим дня, коли тренуєшся та як відпочиваєш?
− Прокидаюсь о 5:30 ранку. Потім приблизно три години витрачаю на перше денне тренування. Розпочинаю його із розігріву м’язів, розтяжок. Далі йдуть силові вправи – підтягуюсь, віджимаюсь, тягаю гирі та джгути тощо.
− А які вправи виконуєш із гирями?
− Спочатку вижимаю кожною рукою по сто разів гирю вагою шість кілограмів. Після невеличкої перерви – із тією ж вагою – вже по двісті разів. Далі по тридцять разів жму гирю на дванадцять кілограмів. Заключний підхід – ривок із землі пудової гирі, по п’ять разів кожною рукою.
Якщо маю попереду призначені змагання із якогось певного виду спорту, весь інший час витрачаю на тренування саме під них. Коли ж ні, продовжую тренування за розписаною на тиждень та місяць програмою. Це акробатика, карате тощо.
− Потім що?
− Обідаю, читаю книжки, вчу шкільні уроки – я навчаюся дистанційно. Сплю, відпочиваю. А увечері – знову тренування. Як правило, після бігу, розтяжок й гімнастики займаюся йогою. Мама Світлана нині вчить мене медитації, вона − йог зі стажем і, до речі, колишня спортивна гімнастка.
− А карате тебе хто вчить?
− Татко Василь. Він майстер спорту із дзюдо та тренер із рукопашного бою.
− Татусь слідкує за твоїм відпочинком, фізичним відновленням?
− Суворо. Спати, наприклад, я вкладаюся о 20: 30.
− Ніколь, ти, окрім спорту, ще й три роки вчишся грати на фортепіано. Маєш улюбленого композитора, музичний твір?
− Композитори – Фредерик Шопен та Іоганн Бах. Із Баха люблю його «Прелюдію».
− Ти офіційно носиш почесний берет Сил спеціальних операцій Збройних Сил України. Хто його тобі вручав?
− Сам командувач Сил. Було дуже приємно й трішки ніяково.
− Із цього приводу, чи не виникала в тебе думка про військову кар’єру?
− Я про це думаю. Утім, спочатку хочу стати олімпійською чемпіонкою з дзюдо серед юнацтва, потім – у дорослому спорті. Щоправда, ще не знаю у якому виді. А там – час покаже.
− Які плани на найближчий час?
− Готую новий цікавий світовий рекорд. Хочу, ставши в гімнастичний місток та тримаючи за спиною снаряд вагою у сто кілограмів, піднятись із ним з цього положення у вихідну стійку.
− Ніколь, а сама ти скільки важиш?
− Тридцять кілограмів…
− Дякую тобі, паняночко, за бесіду! Щасти тобі.
