Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Юна Ніколь Князєва вже стала, без перебільшення, національною спортивною зіркою. Вона рекордсменка багатьох світових та національних рекордів. Ніколь здатна робити те, що до неї ніхто у світі ще не робив, і швидше за все, навряд чи повторить.
Юна пані-чемпіон дала для АрміяInform ексклюзивне інтерв’ю.
− Ніколь, ти перша десятирічна дівчинка у світі, яка стала майстром спорту міжнародного класу серед дорослих та автором 28-ми світових і національних спортивних рекордів. До того ж ти ще й наймолодша в Україні тренер з воркауту. Працюєш на повне виснаження?
− Насправді, ні. Я маю чудову фізичну підготовку. Тому навмисно перевіряла свої можливості у трьох десятках видів спорту. Але переможницею стала тільки в десяти.
Окрім того, мені просто подобається ставити рекорди. Приміром, я підтягуюся на поперечині 2800 разів за дві години та ще 5000 разів можу відтиснутись від підлоги, приблизно за той же час. Усі рекорди зареєстровані офіційно.
− Які види спорту подобаються найбільше?
− Важко сказати. Ну, може, спортивна гімнастика, дзюдо, плавання, кросфіт, воркаут. Усе подобається.
− Як будуєш режим дня, коли тренуєшся та як відпочиваєш?
− Прокидаюсь о 5:30 ранку. Потім приблизно три години витрачаю на перше денне тренування. Розпочинаю його із розігріву м’язів, розтяжок. Далі йдуть силові вправи – підтягуюсь, віджимаюсь, тягаю гирі та джгути тощо.
− А які вправи виконуєш із гирями?
− Спочатку вижимаю кожною рукою по сто разів гирю вагою шість кілограмів. Після невеличкої перерви – із тією ж вагою – вже по двісті разів. Далі по тридцять разів жму гирю на дванадцять кілограмів. Заключний підхід – ривок із землі пудової гирі, по п’ять разів кожною рукою.
Якщо маю попереду призначені змагання із якогось певного виду спорту, весь інший час витрачаю на тренування саме під них. Коли ж ні, продовжую тренування за розписаною на тиждень та місяць програмою. Це акробатика, карате тощо.
− Потім що?
− Обідаю, читаю книжки, вчу шкільні уроки – я навчаюся дистанційно. Сплю, відпочиваю. А увечері – знову тренування. Як правило, після бігу, розтяжок й гімнастики займаюся йогою. Мама Світлана нині вчить мене медитації, вона − йог зі стажем і, до речі, колишня спортивна гімнастка.
− А карате тебе хто вчить?
− Татко Василь. Він майстер спорту із дзюдо та тренер із рукопашного бою.
− Татусь слідкує за твоїм відпочинком, фізичним відновленням?
− Суворо. Спати, наприклад, я вкладаюся о 20: 30.
− Ніколь, ти, окрім спорту, ще й три роки вчишся грати на фортепіано. Маєш улюбленого композитора, музичний твір?
− Композитори – Фредерик Шопен та Іоганн Бах. Із Баха люблю його «Прелюдію».
− Ти офіційно носиш почесний берет Сил спеціальних операцій Збройних Сил України. Хто його тобі вручав?
− Сам командувач Сил. Було дуже приємно й трішки ніяково.
− Із цього приводу, чи не виникала в тебе думка про військову кар’єру?
− Я про це думаю. Утім, спочатку хочу стати олімпійською чемпіонкою з дзюдо серед юнацтва, потім – у дорослому спорті. Щоправда, ще не знаю у якому виді. А там – час покаже.
− Які плани на найближчий час?
− Готую новий цікавий світовий рекорд. Хочу, ставши в гімнастичний місток та тримаючи за спиною снаряд вагою у сто кілограмів, піднятись із ним з цього положення у вихідну стійку.
− Ніколь, а сама ти скільки важиш?
− Тридцять кілограмів…
− Дякую тобі, паняночко, за бесіду! Щасти тобі.
