Одним із напрямів його діяльності є забезпечення харчування для військовослужбовців. Також у сфері його відповідальності — речове забезпечення в нашій армії. Що вже зроблено за цей період…
Командувач військ та офіцери оперативного командування «Північ» попрощались із захисником України — старшим солдатом Олександром Пекуром. Воїн загинув, захищаючи українську державу та її народ, 12 березня під час виконання бойового завдання в районі проведення операції Об’єднаних сил.
Про це повідомляється на сторінці ОК «Північ» у мережі Facebook.
Життя військового обірвалося на спостережному посту від снайперської кулі, що потрапила в груди захисника, який до останнього подиху буквально стояв на захисті Батьківщини.
Служив Олександр на посаді номера обслуги гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки одного з батальйонів ОК «Північ». До Збройних Сил України воїн потрапив після навчання — відслужив строкову службу. У 2015 році під час мобілізації знову пішов у військо і відразу на передову, під Зайцеве. Брав участь в антитерористичній операції.
Старшому солдату Олександрові Пекуру було 30 років. За словами друзів та рідних, чоловік найбільше мріяв про власну родину. У загиблого воїна залишилися батьки і брат.
Ховали військовослужбовця на Київщині, у рідному селі Гурівщина Бучанського району. Біля рідної хати зібралися чи не сотні друзів, побратимів, військовослужбовців…
«Олександр, як і багато інших Героїв, був справжнім воїном, справжнім патріотом. Для нас всіх це незамінна втрата. Але найбільше із загибеллю сина та брата втратила його родина. Я безмежно вдячний за сина, за воїна, який з честю віддав життя, виконуючи свій обов’язок. Ми ж обіцяємо, що ворог буде покараний», — звернувся до рідних командувач військ оперативного командування «Північ» генерал-майор Валерій Залужний, вклонившись перед труною та матір’ю.
Церемонія прощання відбулася за всіма військовими канонами: за участю почесної варти, військового оркестру, у пам’ять про полеглого воїна лунав військовий салют. Труна була покрита Державним Прапором України, який потім передали матері Олександра.
