У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Цьогоріч у січні через коронавірус відійшла в небуття дивовижна жінка — Олександра Тарасова. Вона була винятковою у всьому: у мистецтві опери, волонтерстві, громадській та державній діяльності.
Утім, у соцмережах, окрім банальних витягів із біографії співачки, ніхто гоже написати про неї як про людину чомусь так і не спромігся. Автору цих рядків пощастило зустрічатися із Олександрою. Враження від неї були вибуховими…
Премії в чиновників 200 тисяч — при злиденній зарплатні в населення
…Олександра робила нервові кроки вперед-назад у мініатюрному волонтерському офісі Центру допомоги учасникам АТО при Київській ОДА. Від неї плинула буквально на фізичному рівні вловима хвиля енергії, хоча зовні особливих емоцій жінка і не проявляла.
Нас щойно познайомили. Оцінивши, як мене тут зустріли, співачка із чарівною усмішкою протягнула назустріч долоню: «Я – Саша». Мабуть, я миттєво пройшов її тест на кшталт «свій-чужий». Бо вона просто продовжила говорити моїм друзями те, що розпочала раніше.
«Ділки від влади виділяли на рік по двадцять мільйонів гривень на загальновідому «паперову» ветеранську шарашку. Куди потім дівалися гроші — секрет полішинелю».
– Уявляєте, яка сволота? Зарплатня у держслужбовців їхнього рангу не більше десятка-другого тисяч. А премії вони самі собі виписують по двісті тисяч! Не бояться нікого і нічого. Приміром, виділяли на рік по двадцять мільйонів на загальновідому «паперову» ветеранську шарашку. Куди йшли потім ці кошти – секрет полішинелю. Слава Богу, перед звільненням я встигла перекрити їм доступи до годівниці з держбюджету нашим законопроєктом.
– Саша, – перепитую, – а чому саме ти звільнилися?
– Витурили. Викликали нагору до «татуся». Той поставив перед вибором: «Або йдеш геть «за згодою сторін», або ми проводимо реорганізацію, й твоєї посади не стане». Поклав переді мною на стіл вже надруковані заяву на моє звільнення та проєкт наказу щодо відомчої «реорганізації». Пішла, «гупнувши дверима…»
Що може «слабка» жінка, б’ючись за ветеранів та інвалідів війни, вдів та сиріт загиблих
Про причини звільнення Олександри розповідає на той час координатор Центру допомоги учасникам АТО Віктор Кузнецов.
«Сашу, з її непримиримою громадянською позицією, не влаштовувала наскрізь корупційна міністерська схема фінансування ветеранських спілок та проєктів. Дев’яносто відсотків державних грошей виділялося «під статутну діяльність» завідомо кишенькових структур. Тому Тарасова стала безпосереднім ініціатором кардинальної зміни розподілу та інвестицій ветеранських фінансів.
Маючи три вищі освіти, зокрема магістерський ступінь Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, вона із кількома однодумцями розробила та подала в Кабмін для розгляду проєкт революційної постанови. Постанову ухвалили, і гроші на ветеранські потреби відтоді почали виділяти виключно під чітко прописані цільові програми — ще й на конкурсній основі та з наступними фінансовими звітами.
У запеклій битві з чиновниками офіційних відомств у 2015 році Міністерству соціальної політики вперше вдалося придбати 641 квартиру для учасників бойових дій, інвалідів війни, вдів та сиріт загиблих на Донбасі воїнів.
Авжеж, чинуші були шоковані – від ситого корита відлучають! От і випхали Сашу з міністерства, бо не знали, чого ще від неї можна очікувати. Тарасову звільнили, навіть попри те, що тільки за її почином Кабмін ухвалив майже 60 постанов та розпоряджень щодо соціального захисту ветеранів. І всупереч тому, що тільки завдяки її запеклій битві з чиновниками офіційних відомств у 2015-му році Міністерству соціальної політики вдалося придбати 641 квартиру для учасників бойових дій, інвалідів війни, вдів та сиріт загиблих на Донбасі воїнів…»
Волонтерка — що магніт
У 2014 році Саша була координаторкою волонтерського проєкту «Крила Фенікса». До 2015-го року – головою правління благодійного фонду «Повернись живим». У 2017-му заснувала громадську організацію «Благодійний фонд “Волонтерський десант”» і стала її керівницею.
Співачка, мов живий магніт, притягувала до цих організацій внески. До неї приходили з ідеями, які вона разом з товаришами по святій справі згодом втілювала в життя. Навіть складно уявити, якій кількості людей допомогла Саша, скільки безнадійних ситуацій їй вдалося виправити, даючи не лише надію, а й рішення проблем. І не порахувати, скільки мільйонів гривень вона для того роздобула.
Уявіть, скільки сили волі треба мати, скільки необхідно працювати над собою, щоби двадцять років бути солісткою опери, хворіючи… на астму!
Саме Тарасова почала завозити перші кевларові бронежилети та сучасні шоломи в район бойових дій. Їй вдавалося і діставати гроші на їхню закупівлю за кордоном, і спонукати чимало українських підприємств до виробництва власних засобів захисту. До речі, наші виробники передавали Олександрі бронежилети безоплатно.
– У 14-му я побачила фронтові фото хлопців у брониках, які ми подарували. Раділа так, неначе в мене народилася дитина, – говорила вона.
Як в неї виходило поєднувати роботу оперної співачки з масштабною, до повного виснаження, волонтерською діяльністю – знали лише найближчі до неї люди.
І наостанок. Уявіть, скільки сили волі треба мати, скільки необхідно працювати над собою, щоби двадцять років бути солісткою опери, хворіючи… на астму!
Світла тобі пам’ять, Олександро!
