Ветерани, здобувши бойовий досвід на Сході країни, часто вирішують розпочати нове життя з власної справи. Серед них і колишній воїн 93-ї бригади та окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ» сержант Олексій Губський на псевдо «Норф». Він є яскравим прикладам того, що на тернистому шляху до успіху не варто покладатися на випадок або везіння — це виснажлива праця без відпусток і вихідних.
Майдан, війна та втрата друга й командира
Олексій родом з Миколаєва. Там у 2012 році він закінчив Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова за спеціальністю «Кондиціонери й холодильні машини». Відразу після випуску почав працювати, щоправда, не за фахом. Щойно розпочався Майдан, Олексій одразу поїхав з друзями виборювати європейське майбутнє. Цей вчинок коштував йому втрати роботи. Після повернення додому довелося шукати іншу. Згодом, коли почалась війна, чоловік вирішив їхати на фронт, але дружина й батьки були проти, надзвичайно переживали та просили зачекати. Олексій вирішив піти на компроміс, пообіцявши, що піде лише в тому разі, якщо прийде повістка. Йшов час, а повістки все не було. Напруга зростала. Хлопець жив новинами зі Сходу держави: постійно дивився телевізор, дзвонив товаришам, які вже воювали. Врешті-решт рідні здалися й відпустили Олексія.
— Я вирішив піти до добровольчого батальйону «Карпатська Січ», передусім тому, що там були мої товариші, перевірені Майданом. За два тижні до виїзду дружина зробила мені подарунок: повідомила, що вагітна. Тож їхав на фронт із думкою про те, що незабаром стану татом, — пригадує Олексій. — Наш підрозділ виконував обов’язки в районі «злітки» Донецького летовища. То був листопад 2015-го. Саме там пережив свій перший обстріл, здобув певний бойовий досвід і перше усвідомлення того, що взагалі відбувається. Тоді московити важкою артою так влучно крили по наших позиціях, що було чітко зрозуміло — працюють далеко не шахтарі.
Згодом «Карпатська Січ» увійшла до складу 93-ї окремої бригади, яка теж складалась переважно з добровольців. Завдання виконували на Луганському напрямку. Війна з кожним днем в’їдалася у свідомість Олексія, щось ставало буденним, сірим, а до чогось не вдавалось ніяк звикнути. Назавжди закарбувалася в пам’яті втрата доброго друга й бойового командира.
— 2 жовтня 2016 року ми невеликою розвідувальною групою виконували завдання поблизу села Кримське. Очолював операцію молодший лейтенант Мирослав Мисла. Однак, як то буває, все пішло не за планом. Завдання ми таки виконали, але ледь не потрапили в «кліщі». Тоді Мирослава й поранили. А далі все відбувалося швидко. З пораненим командиром на руках ми намагалися уникнути оточення. Позаду нас уже тиснули бойовики. Вийшли на дистанцію 1700 метрів до наших позицій. Запросили прикриття АГС-17. Його максимальна дальність саме 1700. Тьома, наш гранатометник, кричав, що це «приціл на нас». Ми швидко пояснили: в посадку за нами вже заходить ворог і якщо він її займе, то ми будемо, як мішені в тирі. Тож було вирішено викликати вогонь на себе. Розрахунок зробили на те, що позиція АГС була на висоті, тож він і «закине» трохи далі. Так і зробили. Накрили посадку прямо за нашими спинами. Це дозволило нам дістатися до своїх. Але, на жаль, поранення Мирослава виявилося несумісним із життям. Командир помер у нас на руках. То була страшна втрата не лише для нас, а й для всієї України, — із сумом згадує Олексій.
Від невеличкої кав’ярні до улюбленого закладу миколаївців
У 2017 році чоловік повернувся у цивільне життя, а вже у квітні 2019 року разом із дружиною відкрив власне кафе — Veteran Point.
— Насправді спочатку це було не кафе, а невеличка кав’ярня у форматі «кава із собою». До нас приходило багато людей і говорили, що у нас класно, але взяв каву і на цьому все: не посидиш, зустріч не проведеш, а їхати через все місто, щоб взяти горнятко кави — таке собі задоволення. Почали думати над більшим проєктом, підшуковували приміщення, а коли знайшли — зрозуміли, що це саме те місце, де люди зможуть зустрічатися й відпочивати душею, — розповідає ветеран.
А далі закипіла робота. Приємно здивувало Олексія, що знайшлося чимало людей, які, дізнавшись про його бізнес-ідею, прийшли на допомогу. Долучалися не лише рідні та друзі, а й переселенці й військовослужбовці, які мали подібний досвід.
— Коли ми відкривали кав’ярню, то я стояв на черзі у центрі зайнятості. Там випадково дізнався про програму, яка допомагала тим, хто починав власну справу. По-перше, на допомогу відкриття бізнесу відразу давали кошти, які б мав отримувати протягом року, по-друге, спеціалісти центру допомогли з бізнес-планом. У випадку з Veteran Point спробував податись на обласну програму для бізнесу учасників АТО, проте, на жаль, можливість отримати такий грант є лише на відкриття власної справи, а не на розвиток, тож я пролетів, — говорить чоловік.
Щодо бізнес-плану, то тут неоціненною стала допомога Леоніда Остальцева, який є засновником великого об’єднання ветеранської спільноти власників різного бізнесу Veteranо Group, частиною якого стало й кафе Олексія.
Секрети успіху в бізнесі від ветерана
Чоловік запевняє, що переймати досвід і дослухатися до порад від тих, хто вже пройшов цей шлях, куди дієвіше, ніж із книг. За його словами, книжкові полиці нині завалені бізнес-літературою, яка пропонує легкі рішення, щоб стати успішним. Але, як показує час, чи буде ваше підприємство рости та конкурувати залежить від того, як організований ти сам і на чому базується твій бізнес.
— Треба розуміти, що коли ти починаєш власну справу, це не про отримання заробітку, то другорядне. Насправді це має бути справа життя, яка не повинна стати відбувальщиною. Її треба любити та плекати, лише тоді буде віддача. Так, це важко, буде чимало кризових ситуацій і з’являтиметься бажання все покинути, однак якщо ти вкладатимеш душу, то зможеш все втримати та одержувати задоволення від своєї справи. Ось такий секрет. Якщо цього нема — то краще й не починати, — ділиться секретами успіху Олексій.
Про затишну атмосферу й майбутній ребрендинг
На сьогодні ветеранське кафе стало одним з улюблених закладів миколаївців. Тут діє програма знижок для ветеранів і навіть є маленький музей із речей, привезених з війни. Всі охочі можуть дізнатися про кожну з них. А ще у закладі постійно проходять різні заходи для учасників АТО, зокрема презентації книг, тренінги й семінари.
— У нас, ветеранів, є чимало проблем, які не хочеться кудись виносити, а між собою ми можемо їх обговорити й навіть розв’язати. Певно, найбільшою радістю для мене є моменти, коли у кафе сидять різні компанії, проте під час розмови виявляється, що це люди, які чи служили десь поруч, чи мають спільних друзів. І з часом вони починають спілкуватися між собою, згадувати минуле й ідуть від нас уже разом. Це також є своєрідною реабілітацією, — вважає Олексій.
А ще він розповів, що незабаром на улюблене Veteran Point чекає ребрендинг.
— Ми залишаємося під егідою Veteranо Group з їхнім логотипом, але змінюємо назву й трішки відходимо від військової тематики. Звісно, для військових залишаються всі знижки, ми завжди раді їх у нас бачити та обіцяємо приємну атмосферу. Проте хочемо збільшити аудиторію, зробивши акцент на тому, що це не тільки кафе для ветеранів, а ветеранський бізнес, який відкритий для всіх і готовий розвиватися, — зазначив підприємець.
Тож незабаром заклад змінить назву на «Лампове кафе», яка через відсутність яскравого світла й надзвичайно затишну атмосферу йому дуже пасує.
Фото Ольги Кудіної та з особистого архіву Олексія Губського
