Стабілізація та повільне відновлення 2024 рік — третій рік широкомасштабної війни — минув під знаком стабілізації української економіки. Після падіння…
Днями відійшов у вічність дивовижний воїн — капітан-лейтенант резерву наших Військово-Морських Сил Ігор Мазепа. Ця людина була видною постаттю на тлі всієї Європи. Бо, приміром, жоден інший українець до нього не мав такої кількості іноземних державних нагород, а тим більше — династичних нагород від пантеону королівських родин.
Так сталося, що останнє у своєму яскравому житті інтерв’ю він дав АрміяInform. Сьогодні ми про Ігоря Всеволодовича згадуємо…
Офіцер-дипломат волею долі
Дослідження Ігорем свого родоводу починалися як цілком безневинне захоплення. До пори Ігор не прагнув публічності. Але у 2009-му, у трьохсотий рік від повстання гетьмана Івана Мазепи проти російського протекторату, Ігор з батьком Всеволодом дійшли висновку: для чергового поливу брудом української історії Кремль обов’язково скористається іменем Мазепи та його поразкою у Полтавській баталії.
Через те невдовзі вони офіційно заснували Міжнародну громадську організацію «Родина Мазеп». До її складу охоче увійшли громадяни України, Америки, Канади, Австралії, Польщі та Австрії, які носять прізвище Мазепа. Розрахунок засновників виявився чи не ювелірним: у потрібний час кремлівські медіа приплентались саме до «Родини», бо про її існування тоді не знав хіба що лінивий.
«Родина Мазеп» через проукраїнську позицію стала ласою мішенню інформаційних стерв’ятників Кремля. Зіграло в цьому роль і те, що завдяки зв’язкам Мазеп із королівськими європейськими династіями інші держави знали правду про агресію Росії з перших рук.
Першу атаку росіян Мазепи відбили впродовж доби. Відмучившись із чудово освіченим, ерудованим, більш ніж успішним бізнесменом Ігорем увесь день, вже наступного тижня російські телевізійники видали в ефір цілком пристойне, нейтральне за тоном інтерв’ю. Одначе справжній інформаційний спротив для «Родини» був попереду, бо спілка через проукраїнську позицію одразу перетворилася на ласу мішень інформаційних стерв’ятників Кремля.
Утім, «Родиною» щиро зацікавилися європейські королівські династії. Так, на громадських засадах розпочалася його дипломатична кар’єра. Вона була настільки успішною й корисною для України, що за розвиток наших міжнародних дипломатичних стосунків Ігор нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого. А згодом — державними й династичними нагородами європейських країн: Італії, Португалії, Іспанії, Угорщини, Чорногорії, Грузії, Вірменії тощо. Останньою відзнакою, за досягнення в гуманітарній співпраці з Міністерством національної оборони республіки Португалія, став Португальський Червоний Хрест Заслуги.
Лицарі «Родини Мазеп»
З початком війни Ігор Всеволодович увійшов у Комісію державних нагород і геральдики при Президентові України. Бачачи на той час її недовершену роботу зсередини, він через свою «Родину» заснував недержавну відзнаку для військових-учасників бойових дій та фронтових волонтерів — «Лицарський Хрест родини Мазеп». На передовій Ігор нагороджував ним тільки особисто. Бо про справжніх героїв, яких з малозрозумілих причин обійшли увагою оборонне відомство та держава, він дізнавався безпосередньо на фронті.
Ікона з розбомбленої церкви у Пісках і тисяча «Лицарських Хрестів»
Під час інтерв’ю АрміяInform Ігор розповідав:
«Мені дуже не хотілося, щоби ідею, символіку, закладену у Хрест, перехопили ділки від фальшивого патріотизму, плюндрували її, роздаючи ордени кумам і друзякам по чарці. Тож ми закріпили цю нагороду за нами юридично. Її не купиш разом з документами у дешевих крамничках, як це, на жаль, відбувається з багатьма недержавними відзнаками інших громадських спільнот.
Наразі «Лицарський Хрест родини Мазеп» на передовій отримали понад 1 тисяча захисників. Це для наших військових важливо та приємно, оскільки вони не почуваються «забутими у шанцях». Дві третини кавалерів ордена мають солдатські й сержантські звання. Це моє прохання і, якщо хочете, умова, коли ми узгоджуємо з командирами частин гідних орденського лицарства військових. Ніхто ж не сперечатиметься: найважче на війні несуть солдатські плечі.
Окремою гордістю Ігоря Всеволодовича було запровадження спеціальних «стипендій гетьмана Мазепи» для київських ліцеїстів-богунівців та у військово-морському ліцеї Одеси за найкращі показники у вивченні історії українського війська.
Були випадки під час нагородження, які просто приголомшували. Приміром, у прифронтовій зоні ми вручали «Лицарський Хрест» матусі загиблого у Пісках солдата. Вона ж, заходячись від горя, благала привезти їй «хоча б якийсь камінчик» з того місця, де він поліг. Ми повернулися у Піски до побратимів героя та передали їм прохання мами. Хлопці, порадившись, віддали нам ікону, яка вціліла у розбитій снарядами й кулями, розбомбленій церкві селища. Ми передали її жінці наступного ж дня…»
Окрема гордість Ігоря Всеволодовича — запровадження «Родиною Мазеп» спеціальних «стипендій гетьмана» для київських ліцеїстів-богунівців та у військово-морському ліцеї Одеси за найкращі показники у вивченні історії українського війська.
Р.S. Цієї видатної людини серед нас більше немає. Однак «Родина Мазеп» не перестане слугувати потужним дипломатичним важелем для України, її вже не зупинити.
АрміяInform висловлює щире співчуття «Родині» й сім’ї Ігоря Всеволодовича. Слава Україні! Героям слава!
