Значна кількість бійців, які обрали для повернення батальйон безпілотних систем 34-ї окремої бригади морської піхоти «Борисфен» — наочне свідчення саме такого ставлення. Про…
Августин Волошин — політичний, культурний, релігійний діяч, президент Карпатської України. Він — Герой України.
Родом із Закарпаття. Походив із родини сільського священника. Закінчив гімназію в Ужгороді, навчався на теологічному факультеті в Будапешті, який так і не закінчив через хворобу. У 1897-му був висвячений на священника, служив капеланом. Закінчив педагогічну школу в Будапешті. Професор (1900–1917) і директор (1917—1938) учительської семінарії в Ужгороді.
Августин Волошин багато зробив для розвитку культури і освіти Закарпаття. Він — автор кількох десятків шкільних підручників, граматик, читанок, букварів. Очільник Педагогічного товариства Підкарпатської Русі, Підкарпатського банку, організатор Учительської громади, почесний голова «Просвіти».
Наприкінці 1919-го увійшов до складу Директорії Підкарпатської Русі, став засновником і керівником Народно-християнської партії (1922–1938). Був депутатом чехословацького парламенту.
Як згадував Василь Гренджа-Донський, «найбільшою заслугою Волошина є те, що в ті часи найбільшої мадяризації він писав і видавав книги, шкільні підручники і редагував майже єдину на той час газету «Наука»… Він був найбільшим мужем наших нових часів, не зробив жодної кар’єри, хоча його широке знання, досвід і здібності та великі заслуги просто предестингували його на найвищі достоїнства».
Августин Волошин одружений з донькою викладача гімназії Іриною Петрик. Подружжя не мало дітей, тож опікувалося приватним сиротинцем, де виховували понад двадцять дітей. Дружина раптово померла від хвороби 13 березня 1936-го.
Восени 1938-го його призначили прем’єр-міністром Карпатської України.
«Наша програма ясна і чітка. Нікому не хочемо робити кривди, хочемо, щоб у нашій країні запанувала правда, право й справедливість! Хочемо, щоб перестала біологічна політика нищення всього, що є українське», — виголосив Августин Волошин на конгресі Першої Центральної Руської Народної Ради 4 вересня 1938-го.
«Волошина часто представляли як типового духовника-політика-дипломата з часів Ренесансу. Але цей образ рішуче фальшивий, — писав паризький часопис «Ле Пті Парізієн» в лютому 1939-го. — Отець Волошин зовсім не подібний до того рафінованого духовенства, що засліплювало королівські двори своїм блиском та дорогоцінностями. Батько Волошин між населенням дуже облюблений і сам він — розумний реаліст. Він ані мрійник, ані фанатик».
Після проголошення незалежності Карпатської України наступного дня на засіданні Сойму обраний президентом. Після угорської окупації емігрував у Прагу, зосередившись на науковій та педагогічній діяльності. Завідував кафедрою педагогіки Українського вільного університету.
У травні 1945-го, звинувачений в антирадянській діяльності, заарештований радянськими спецслужбами і вивезений до СРСР.
Володимир Марчук, який відбував покарання за те, що здався в полон німцям, описував Августина Волошина як невисокого, повного чоловіка: «Він мав хворий шлунок і не міг їсти. Свою їжу віддавав мені. Я не знав жодної молитви, і Волошин вчив мене «Отче наш». Кожного дня розповідав про життя Ісуса Христа, також про себе — як він їздив до Риму, Праги. Я дізнався, що Волошин зустрічався з Ріббентропом, Бандерою і Мельником».
Знесилений Августин Волошин помер у тюремній лікарні Бутирської в’язниці в Москві 19 липня 1945-го.
«Із гарячої любові до тебе, народе мій, бажаю, щоб ти чимскорше обновив свою церковну й народну єдність і щоб в будучності не дав себе розбивати чужими інтересами», — написав Августин Волошин у своєму заповіті.
Згідно із заповітом свій маєток та заощадження заповідав єпархіальним училищам, учительським семінаріям, сиротинцям Карпатської України.
15 березня 2002-го Августину Волошину надано звання «Герой України» (посмертно) з удостоєнням ордена Держави.
