Значна кількість бійців, які обрали для повернення батальйон безпілотних систем 34-ї окремої бригади морської піхоти «Борисфен» — наочне свідчення саме такого ставлення. Про…
Бій на Красному полі розпочався 15 березня 1939 року після проголошення незалежності Карпатської України. Проти 20-тисячного угорського війська виступила малоозброєна та без військового вишколу тисяча січовиків Карпатської України.
Будапешт запропонував Хусту включити територію Карпатської України у склад Угорщини. Августин Волошин відмовився, тож угорці вирішили атакувати. Найкровопролитніші зіткнення відбулися на Хустському відтинку фронту, кульмінацією якого став бій на Красному полі. Тут карпатські січовики разом з українцями чехословацької армії та молоддю зі Севлюської учительської семінарії організували оборону проти регулярної угорської армії з танками, літаками, артилерією та важкою зброєю.
Довідково. Угорські війська підійшли до річки Тиси і спробували її перейти, але наштовхнулись на запеклий опір українських військ. Зрозумівши, що одразу прорватись не видається можливим, угорці розпочали сильний гарматний і авіаційний обстріл укріплень українців на іншому березі, згодом відновили штурм багаторазовими атаками, але раз за разом їх відкидали на їхній берег запеклим кулеметним і гвинтівковим вогнем. Коли угорці невдовзі перегрупувались і кинули на штурм танки, війська Карпатської України відкрили по них вогонь з невеликої кількості наявних у них гармат і протипанцерних рушниць. Угорці почали втрачати танки, кулеметним вогнем була відрізана піхота. Деяким вдалося перетнути Тису і під’їхати до укріплень, але їх одразу атакували пляшками з запалювальною сумішшю. Ворог зазнав втрат. Уцілілі танки отримали наказ до відступу на свій берег. Невдовзі угорці провели ще один сильний артилерійський і авіаційний обстріл, після чого почали форсувати Тису на човнах, але їхня атака захлинулась через запеклий вогонь з іншого берегу.
Січовикам вдалося затримати агресора. Наступного дня угорці захопили Рахів, в 18 березня взяли останній пункт оборони січовиків – Воловець.
Сили були нерівні
Хоча фінал був очевидний наперед, українські січовики боролися до кінця. Сили були нерівні. У бою на Красному полі загинули 230 січовиків. Загинули всі в дуже страшних муках. Їм розпороли животи багнетами – не те, що розстрілювали. У полон не брали, а просто кололи, різали.
У бою на Красному полі загинули 230 українських січовиків.
Красне поле було останньою барикадою, де українці боронили столицю Карпатської України – Хуст – від угорців. Зазіхання угорців підтримала нацистська Німеччина. Тоді й почалося вторгнення на територію Карпатської України. Проголошення незалежності Карпатської України було актом сміливості й патріотизму. Значення його одразу зрозуміли розділені кордонами українці. Тут для України де-факто почалася Друга світова. І тут почався український опір найкривавішому тоталітарному режиму ХХ століття.
Історики кажуть: бій на Красному полі є повторенням подвигу Героїв Крут. Пам’ять 230 українських січовиків, які загинули на Красному полі поблизу Хуста, живе донині.
З повною окупацією боротьба не завершилася: партизанський рух тут діяв до кінця травня 1939-го, а поодинокі підпільники – до січня 1940 року.
Довідково. Згідно з даними Українського інституту національної пам’яті, загалом під час окупації території Закарпаття угорськими військами збройні сили Карпатської України провели близько 22 великих і малих боїв. Утрати січовиків у них становили до 1,5 тис. осіб убитими, пораненими й полоненими. Втрати противника становили від 100 до 200 убитими та до 500 пораненими. Після поразки Карпатської України ще 4,5 тис. патріотів стали жертвами терору окупанта.
