У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Він був мислителем і природознавцем, одним із засновників геохімії і радіогеології, а також вчень про біосферу і неосферу. Йому судилося стати першим президентом Національної академії наук України, яку заснував гетьман Павло Скоропадський.
Рід Вернадських має глибокі українські корені
Народився він 13 березня 1863 року в Петербурзі в сім’ї професора політичної економії Івана Вернадського. Рід Вернадських має глибокі українські корені: один з його далеких предків під час Визвольної війни українського народу 1648–1654 років виступав на боці козаків, діти служили в козацтві старшинами. Дворянство вислужив дід Василь, який відтоді став писатися Вернадським. Батько Володимира, Іван Васильович, народився у Києві, очолював кафедру в Київському університеті, згодом — кафедру в Московському університеті.
Проте ці факти не завадять деяким «біографам» називати його росіянином, який «випадково опинився на Україні, яка так і не стала для нього другою Батьківщиною, і він все життя нудьгував за Росією». Мусимо визнати, що ставлення Вернадського до «українського питання» було суперечливим. Так, він, зокрема, не сприймав ідей відокремлення України від Росії, заперечував проти швидкої українізації, запровадженої Центральною Радою, спочатку розглядав Українську академію наук як регіональне відділення Петербурзької АН. Але не слід «біографам» великого вченого забувати і про те, що у своїх спогадах Володимир Іванович зазначав: «Мені дорога Україна і… українське відродження проникає в мій національний і власний світогляд… Я вірю і в майбуття України та в її Академію наук…»
Працював у наукових установах Німеччини,
Австрії, Італії та Франції
На Полтавщині зародилося його вчення про живу речовину і біосфери. Закінчивши у 1881 році гімназію, Володимир вступив на природниче відділення Петербурзького університету, де виступив одним із організаторів студентського науково-літературного товариства. У серпні 1887-го у Вернадського народився син Георгій, а вже 1918-го його відрядили в тривале закордонне відрядження. Перебував на стажуванні в Мюнхені, багато подорожував, працював у наукових установах Німеччини, Австрії, Італії і Франції. У 1890 році повернувся до Москви, де 1914-го його призначили директором Геологічного і мінералогічного музею.
Більшовицького заколоту 1917 року
Вернадський рішуче не прийняв
Після арешту 25 жовтня більшості членів тимчасового уряду разом з іншими міністрами-нелегалами він підписав «Звернення до російських громадян», закликаючи їх не визнавати влади більшовиків. У листопаді 1917-го виїхав до Москви, а звідтіля — у Київ, де став свідком боротьби за владу в Україні. Переживши чимало потрясінь, 27 листопада 1918 року гетьман Павло Скоропадський призначив його президентом Академії наук України, заявивши, що «академія має сприяти зростанню української національної самосвідомості та української культури». Рятуючись від більшовиків, які в лютому 1919 року взяли Київ, та денікінців, що прийшли їм на зміну, Володимир Іванович залишив місто, виїхав у Крим, де його звалив тиф.
Влада не перешкоджала науковій діяльності
вченого в західних країнах
Після остаточної перемоги більшовиків у липні 1921 року Вернадського заарештували, запроторивши до в’язниці. Та, як не парадоксально, на початку 1922-го його не лише звільнили з буцегарні, а й навіть призначили директором Державного радієвого інституту. Після цього він укотре відбув у закордонне відрядження до західних країн, де перебував до 1926 року. Та й надалі більшовицька влада, яка з перших днів панування опустила так звану залізну завісу, відгородившись від Заходу, не перешкоджала науковій діяльності вченого у західних країнах! Там, за свідченнями сучасників, його зустрічали «надзвичайно привітно і шанобливо».
У травні 1928 року він приїхав до Києва для участі у виборах президента ВУАН. На той час він вже був академіком не лише Української й Російської академій наук, а й членом-кореспондентом Паризької академії, іноземним членом Чехословацької і Югославської академій, мінералогічних товариств США і Німеччини. У березні 1943-го наукова громадськість колишнього СРСР відзначила 80-річний ювілей вченого, тоді ж він став лауреатом Державної премії. Починаючи з середини 1950-х вийшли його «Вибрані твори» у 5 томах, а також низка окремих робіт.
Винос. Володимир Вернадський був академіком не лише Української та Російської академій наук, а й членом-кореспондентом Паризької академії, іноземним членом Чехословацької і Югославської академій, мінералогічних товариств США і Німеччини.
Вчений вважав за необхідне розвивати українську науку: «Важливо створити сильний центр наукових досліджень українського народу, його історії, мови, природи України. Звісно, слід вести ці дослідження в найширшому загальнолюдському масштабі. Треба якнайшвидше створювати кафедри й лабораторії, інститути, які спочатку, можливо, будуть зайняті росіянами. Але становище скоро зміниться, бо посади в академії виборні. Дуже скоро заявлять про себе місцеві сили».
Помер Володимир Вернадський 6 січня 1945 року, похований на одному з московських цвинтарів.
