На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
Під час антипіратської операції на морі в Аденській затоці місцеві мирні рибалки зустрічали екіпаж і оглядові групи з флагмана українських військово-морських сил – фрегата «Гетьман Сагайдачний», привітно здіймаючи руки догори.
Це було несвідомо.
Вони не розмахували руками.
Як добре, коли моряки в піратських водах бачили руки рибалок, їхню приязність і щирі добросусідські наміри!
2013/2014 рік.
Аденська затока (арабською خليج عدن, фр. Golfe d’Aden) є частиною Аравійського моря Індійського океану. Довжина – 890 км.
Північний берег затоки є частиною Аравійського півострова (держава Ємен). Південний і західний береги затоки – Африканський континент (Держави Сомалі й Джибуті). На заході виокремлюють затоку Таджура. Східною межею вважається меридіан мису Гвардафуї (51° 16’E). Залив з’єднаний з Червоним морем Баб-ель-Мандебською протокою, що має економічне значення як водний шлях для транспортування нафти з Перської затоки до Європи.
На початку XXI ст. тут загострилася проблема піратства. Наші військові моряки допомагали цю проблему контролювати і вирішувати. 2013-го вирушили на пів року виконувати бойове завдання. У березні фрегат «Гетьман Сагайдачний» вирушив додому, він йшов до Севастополя, а прибув… до Одеси.
Колись про цей похід напишуть сценарій і знімуть кіно чи серіал. Не Netflix і не Bellingcat. І всім роздадуть «на сережки».
Окремо хочеться згадати про двічі зрадника Дениса Березовського і його подвійну гру у всій цій історії. Варто наголосити, що Березовський добре знав фрегат «Гетьман Сагайдачний». У 2002-2005 роках цей лінюх був його командиром. Зійшов на берег. Служив в штабах, дослужився до адмірала.
До 1 березня 2014 року обіймав посаду заступника Командувача з бойової підготовки – начальника відділу бойової підготовки ВМС України.
1 березня 2014-го указом в. о. Президента України Олександра Турчинова був призначений командувачем Військово-Морських Сил України. А вже 2 березня присягнув на вірність «народу Криму». Того ж дня відсторонений від займаної посади рішенням в. о. Міністра оборони України Ігорем Тенюхом і указом в. о. Президента України. Генеральною прокуратурою України щодо Березовського було порушено кримінальну справу за звинуваченням у державній зраді.
Є відео, де українські офіцери ВМС майже відкрито «вказують зраднику дорогу». Факт, який, можливо, не відомий північним сусідам, які «прихистили» цього перебіжчика у себе на тихоокеанському флоті – Березовський був поінформований старшим походу адміралом Андрієм Тарасовим про те, що наш корабель «Гетьман Сагайдачний» йтиме в Одесу. Березовський знав про це, але тоді на нього навалилося багато «внутряків», і він з якихось причин забув повідомити про зміну кінцевої точки походу українського фрегата своє нове «автономне кримське «керівництво».
У результаті чого росіяни втратили з поля зору наш фрегат без морських битв і переслідувань, впевнені, що «Сагайдачний» вийшов з Босфору і прямує до Севастополя. Після цього випадку Денис Валентинович «тремтів російською берізкою» і «обливався березовим шлунковим соком» на «зустрічах» з колективами та підрозділами Військово-Морських Сил України в АРК.
Очікувано і приємно, що багато наших моряків чітко вказали йому «подальший шлях» (не в бан, а за вказівкою крейди на причальній стінці).
З 2 по 18 березня цей «морський окунь» не приходячи до тями встиг побути «Командувачем ВМС автономної республіки Крим». Посада була створена, а потім ліквідована впродовж двох тижнів. Питання: «Навіщо?»
24 березня 2014 – 15 жовтень 2015 рр. – він заступник командувача Чорноморського флоту РФ.
З листопада 2018-го запроданця перевели подалі від людей на Далекий Схід, пильнувати тихоокеанський флот. Така собі реальна посада «зам по нічого не робленню»…
Реальна посада – за все хвилюєшся, ні за що не відповідаєш. Сміються кури і чайки з бакланами, зрадників ніде не люблять, та його тримають без поваги і реальних перспектив.
Це ціна державної зради Присязі, Країні, Народу, Державі.
Ще є цікава історія (а кажуть в одеських поліціянтів є навіть відео!) про гарцуючого одеським пляжем в пошуках швартування чергового «адмірала», королевича моря Єлісєєва.
Те, що служив в СРСР в 1993 році, перейшов з Тихого океану в Крим, в український флот, а потім потягнувся назад до росіян в Прибалтику.
Так ось. Чув, що камери пляжної вохри зафіксували безплідні й жалюгідні спроби сп ‘янілого в дупу і абсолютно голого Сергія Станіславовича, хоч кудись кинути свій малий якір…
Не зміг. Навіть протікання дати не зміг скручений синій корпус колишнього командира БДК Костянтин Ольшанський, не просто так він назвав свій десантний корабель «паром».
В той час все було непросто.
У всіх.
Були люди, які залишилися вірними слову, присязі, військовому обов’язку.
А ще були такі, як Березовський і Єлісєєв.
Не забудьте. Ні тих, ні про інших.
І нехай росіяни знають, хто пішов до них з похиленою головою, аби зберегти посади, погони і статус.
І вистачає ж зухвалості одягати на російський піджак українські ордена, країни, яку зрадив, використав і перейшов на бік «ввічливого зеленого ворога».
