У буквальному сенсі «упіймати» вертолітницю Тетяну Конарьову-Шиляєву вдається лише на кілька хвилин у перерві між польотами. Навіть у перші дні весни, коли увага до жінок особлива, Тетяна про спокій і не мріє. ЇЇ більше тішить постійний гул вертольотів. Тим паче вона добре пам’ятає часи, коли техніка місяцями простоювала на землі…
— Нинішні випускники приходять до частин із солідним нальотом, — ділиться жінка. — У нас же була зовсім інша арифметика, далеко не така втішна…. Коли прийшла до частини, рівно рік не могла піднятись у небо, щоб виконати свій перший політ. Тож сучасна тенденція не може не радувати.
Тетяна служить у бригаді транспортної авіації більше ніж 20 років, налітала на гвинтокрилі майже пів тисячі годин. Нині — на посаді начальника служби безпеки польотів. До Тетяни за безпеку польотів відповідав той, чиє ім’я сьогодні носить авіабригада — Герой України Дмитро Майборода, який загинув у липні 2014-го на Луганщині під час бойового вильоту. Тож на плечах жінки — особлива відповідальність.
— Уперше політала ще 16-річною, з того часу без неба себе не уявляю. Які б форс-мажорні ситуації чи небезпеки не траплялись за роки служби, жодної хвилини про свій вибір не пошкодувала.
Усю службу Тетяна поруч із чоловіком — підполковником Євгенієм Шиляєвим. Він — керівник польотів.
— На роботі, а особливо у радіоефірі — спілкуємось виключно протокольною мовою. Тут не місце для обміну люб’язностями. А взагалі військовий авіаційний колектив — це одна велика сім’я, — розповідає Тетяна. — Багато авіаторів знайомі ще ХНУПСу, та й транспортних бригад у нас не так багато.
Конарьова-Шиляєва довгий час була єдиною вертолітницею в частині, та нині, як то кажуть, «конкуренти наздоганяють». Кілька місяців тому в бригаду прийшла ще одна Тетяна — штурман літака Ан-26.
