− На вогневий рубіж! – чергова п’ятірка майбутніх саперів рушила до рубежу, і курсанти почали щось робити серед підривних машинок, дротів, тротилових шашок…
Неголосно лунали доповіді про готовність до виконання вправ, вибухали заряди. Чорний дим стелився над полігоном.
Серед гуркоту навчальних вибухів і неголосних коментарів інструктора раптом почулось, що один із курсантів доповідає надто тонким голоском.
− Дівчина? Тут?
Керівник занять, кремезний підполковник, з усмішкою підтвердив мої припущення:
− Так, це наша Оля Каршньова. Між іншим, одна з найкращих серед курсантів.
Тендітна жінка в броніку, шоломі вправно готувала тротилову шашку до підриву. З’єднувала дроти, обмотувала ізоляційною стрічкою заряд, встромляла ключ у підривну машинку і дотиком пальчика викликала полум’я й гуркіт вибуху.
Я не раз і не два бачив на фронті жінок різноманітних спеціальностей, від кухарів і зв’язківців до операторів-навідників БМП, але жінка-сапер? Погодьтесь: досить нечасте явище.
Після виконання вправ був невеличкий відпочинок. Ховаючись від пронизливого вітру, курсанти говорили про щось своє, сміялись. Оля, усміхаючись, розповідала про себе.
− Сама я з Часового Яру. Спочатку потрапила у медроту. Курс молодого бійця пройшла в одному з навчальних центрів, а потім… Потім перейшла до ГІЗу – групи інженерного забезпечення. Потрапила у взвод інженерної розвідки на посаду санітара-розвідника. А сюди приїхала здобувати фахову підготовку вже як сапер.
На запитання «Чи не страшно?», відповідає з усмішкою:
− Зовсім ні. Цікаво й корисно. Ми вже були в районі ООС, виконували завдання, тому я знаю, чому треба навчатись.
Після служби, в цивільному житті, Оля планує стати психологом. Вона ще вчиться в коледжі, майбутній педагог. Вдома її чекає донька.
А у вільний час Оля малює. Простим олівцем – казкових персонажів. Хтось з курсантів пошепки, щоб Оля не почула, сказав:
− Ви не дивіться, що вона така маленька. Вона – наша фея. Фея з вибухівкою. У воюючий країні потрібні й такі феї.
Фото Дмитра Тарчука
