Про це йдеться в матеріалі The Associated Press. У межах військових навчань, що відбулися цього тижня, українські військові мали нагоду…
Футбол, військо, дівчина… Певно, моя чоловіча логіка перебуває в полоні гендерних стереотипів, тому серед цих слів саме слово «дівчина» я одразу визначив як зайве. Проте, зустрівшись з Ангеліною Паліводою (а саме вона виявилася тією дівчиною), мої сумніви розвіялися.
Ангеліна — першокурсниця Навчально-наукового інституту фізичної культури та спортивно-оздоровчих технологій Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Саме тут готують фахівців тактичного рівня з фізичної підготовки та спорту для ЗСУ. Ця симпатична дівчина має другий розряд… з футболу! У свої 17 років уже встигла пограти у складі юнацької збірної України з жіночого футболу.
Звісно, найперше запитання, яке цікавило — чому саме футбол? А починалося все в селищі міського типу Згурівка, що на Київщині, звідки родом героїня. Спочатку, як відомо, було слово. В нашій історії це були слова мами Ангеліни й звучали вони досить прозаїчно: «Гелю, відведи брата на тренування». Менший брат відвідував місцеву секцію з футболу. Саме там, спостерігаючи, як майбутні Рональдо опановують ази дриблінгу, Ангеліна закохалася в «гру мільйонів». А тому, не вагаючись, підійшла до тренера Григорія Олійника з пропозицією взяти її в команду. Бажання дівчини дещо шокували тренера, тож він запропонував їй знайти ще принаймні з десяток колежанок, щоб створити дівочу футбольну команду. Як на мене, завдання з категорії «мission іmpossible».
Проте це не зупинило дев’ятирічну Ангеліну й вона, сповнена ентузіазму, пішла агітувати подружок полишити ляльки Барбі в дальньому кутку й почати займатися футболом. До справи дівчинка залучила навіть учительку англійської, яка, як несподівано з’ясувалося, у дитинстві теж займалася футболом! Проте всі намагання Гелі закінчилися невдачею. Подружки протрималися кілька тренувань, а потім повернулися до звичних дівочих справ. Образно кажучи, в цьому «матчі» ляльки Барбі перемогли. Але це зовсім не зупинило Ангеліну й вона і далі старанно тренувалася. Зваживши на таку наполегливість, тренер таки взяв її в команду… до хлопців.
Так із хлопцями Ангеліна здобувала перемоги й переживала невдачі, аж поки якось тренер Григорій Олійник не запропонував їй спробувати сили на вищому рівні — виступати за команду ДЮСШ «Юність» із Чернігова. І не просто грати за команду, а навчатися в місцевому спортінтернаті. Дівчина майже одразу погодилася, проте ще залишалася така «дрібниця», як вмовити батьків. Умовляти пішли разом із тренером. На початку розмови наставник відверто попередив батьків: «Я б свою дитину в інше місто не відпустив». Але і тут наполегливість Ангеліни дала результат. Доба на роздуми, ніч без сну, короткі збори — і дванадцятирічна Ангеліна їде у Чернігів, щоб згодом вийти на смарагдове поле як лівий вінгер місцевої «Юності». З цією командою Ангеліна пережила чимало успіхів і поразок. Звідси її запросили на тренувальні збори в юнацьку збірну України з жіночого футболу.
Однак усе колись закінчується. Минуло три роки. Настав час обирати: присвятити себе професійному спорту чи повернутися до звичайного життя. Жіночий футбол в Україні, на жаль, ще не перебуває на тому рівні розвитку, щоб професійні футболістки могли забезпечити себе на все життя. Тому Ангеліна вирішила повернутися додому та вступила у Згурівський професійний ліцей, де опанувала фах оператора комп’ютерного набору. Проте зі спортом не порвала. Час від часу їздила на збори в рідну команду.
Після закінчення ліцею перед Ангеліною постало питання здобуття вищої освіти. Вибір спинився на Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут. Попри те, що в родині немає військових, Ангеліна вирішила стати на армійську стезю. Гарні результати ЗНО й чудова фізпідготовка давали їй сподівання на вступ до цього військового вишу. Проте коли зібрала всі потрібні документи, в соцмережі на очі Ангеліні трапило рекламне оголошення про набір у Навчально-науковий інститут фізичної культури та спортивно-оздоровчих технологій НУО України імені Івана Черняховського. Розпитала про це в місцевому військкоматі й вирішила: вступатиме саме сюди. Бо тут є унікальна можливість поєднати професійний спорт із військовою справою.
Розпочалися вступні випробування: психологічний відбір, медогляд, оцінювання рівня фізичної підготовленості, творчий конкурс. В оцінюванні рівня фізичних кондицій для дівчат слід якнайкраще показати себе у комплексній силовій вправі, пробігти 100 і 1000 метрів, позмагатися у плаванні на 100 метрів. Далі був так званий творчий конкурс, де кожен з абітурієнтів мав показати здобутки у тому виді спорту, яким займався. Для другорозрядниці Ангеліни він не став проблемою. Поставлений удар, чіткий дриблінг, її філігранна футбольна техніка неабияк вразили екзаменаторів. Так вона здобула ще одну життєву перемогу, виборовши одне з десяти курсантських місць серед 65 конкурентів (з яких було 9 дівчат).
Нині Ангеліна наполегливо опановує навчальні дисципліни від загальновійськової тактики та топографії до анатомії й основ організації фізичного виховання. Багато що потрібно знати майбутнім начальникам фізичної підготовки та спорту військової частини. Адже їхнє завдання дуже важливе: відповідати за рівень фізичного гарту всіх — від солдата до командира частини.
На моє запитання, якою вона бачить майбутню службу, Ангеліна відповіла так: «Не знаю, куди закине мене військова доля, але знаю напевно: в підрозділі, де служитиму, обов’язково буде футбольна команда. Обіцяю: там я її організую».
Дивлячись на цю цілеспрямовану дівчину, я впевнений, що все їй вдасться.
Фото Дмитра Юрченка та пресслужби НУОУ
