Сьогодні — він командир 431-й окремого батальйону безпілотних систем: зграї, яка воює за принципом «не числом, а інтелектом». АрміяInform він розповів про те, як народжується культура, в якій ніхто…
Український письменник, поет-романтик, греко-католицький священник та громадський діяч Антін Могильницький став «одним із перших будителів руського духа в Галичині». Він закликав сучасників творити літературу народною мовою, шанувати українські звичаї і традиції, а також історію рідного народу. Про його життя і творчість читайте в АрміяInform.
Антін Любич народився в сім’ї священника 3 березня 1811 року в селі Підгірки Калуського повіту на Прикарпатті (тепер Калуський район Івано-Франківської області). Коли йому минає два роки, помирає його батько, і сім’я перебирається в Солотвино на Богородчанщині. Саме там минають його дитячі роки, він навчається в місцевій школі. Незабаром його мати знову вийшла заміж. Вітчим мало цікавився здібним та допитливим хлопцем.
Лише в 16 років Антін став учнем гімназії у Бучачі. Через порушення гімназійних правил він був змушений міняти місце навчання (Чернівці, Львів). Закінчив гімназію в Будапешті. Згодом навчався у Львівській семінарії. Обіймав спочатку посаду парафіяльного адміністратора в селах Хутарі Стрийського округу і Зборі Калуського округу, а потім священника в с. Комарові Станіславського округу. Одночасно працював і приватним учителем.
Літературну діяльність Антін Любич розпочав у 1838-му. Боротьба за рідну мову і літературу для народу стає його кровною справою — головним змістом його поезій і публіцистики. «Життя Могильницького від самого 1838 року до смерті, — писав Іван Франко, — було немов дзеркалом, у котрім досить живо відбилися пориви, надії та судьби галицько-руського народу».
23 листопада 1840-го Антін Могильницький одружився з богородчанкою Ганною Соболевською. Наступного року, після висвячення, обійняв посаду парафіяльного адміністратора в с. Кальне (тепер Сколівського р-ну Львівської обл.). Був священником у селах Хітарі на Сколівщині, Зборі та Станькові на Калущині (обіймав посаду секретаря парохії), а потім перейшов у старовинне село Комарів біля Галича.
Революційні події 1848 року пожвавили творчу і громадську діяльність письменника. У цей час він пише велику романтичну поему на матеріалі народних переказів «Скит Манявський», баладу «Русин-воїн», збирається видавати літературний журнал. Друкувався Антін Могильницький у газетах «Зоря Галицька», «Новини», «Слово», в альманасі «Вінок русинам на обжинки».
Український поет-романтик закликав сучасників творити літературу народною мовою, любити «отцівський язик», шанувати українські звичаї, традиції, історію рідного народу. Окремо слід відзначити, завдяки опрацюванню його листувань дослідники вважають, що Могильницький був автором ще й повістей «Конгруа батька Жегаловича» і «Повість старого Сави із Підгір’я», сатиричної поеми «Пісня поета» і кількох «Дум». Пізніше окремим виданням опубліковані його «Речі в сеймі та парламенті» та приватні листи.
З 1859 року Антін Любич Могильницький жив у селі Бабче Богородчанського округу. У 1861-му його обрали послом до крайового сейму та делегатом до Державної ради у Відні, де 27 червня того ж року виступив з палкою промовою на захист народної освіти рідною мовою. У парламенті йому кричали «Браво!».
Депутатом до Галицького крайового сейму 1-го скликання отця Могильницького обрали від IV курії округу Богородчани–Солотвин. На засіданні 15 квітня 1861-го він закликав до братерської злагоди між українським та польським народами: «Любімося і Лях, і Русин, покажіте, що ви — щирі други…»
Коли сейм делегував його у віденську Державну раду, наш земляк проголошував там промови, у яких ставав на захист прав українського народу і його мови. Він захищав, зокрема, право галичан на викладання в школах краю українською мовою.
27 червня 1861 року в Палаті послів Антін Могильницький заявив, що русини-українці мають тисячолітню історію, яка пов’язана з державою Русь. Парламентарій переконував, що в ХІ ст. вже була сформована давньоруська мова, і нею написано звід законів (Правда Ярослава Мудрого) та історичні твори Нестора. Тому не можна говорити, що русини-українці як народ виникли лише в 1848 році, як заявляли поляки. Депутат висловив прагнення, щоб навчання в школах здійснювалося також «руською», тобто українською мовою. Проте головною метою українського представництва, що мало вирішити багато проблем суспільного життя в краї, на думку Могильницького, був поділ Галичини на дві провінції (Західну та Східну).
«У питаннях мовних домагаємося, щоб наша мова, що досі стільки переслідувалася, стільки зневажалася, знайшла повне визнання, щоб дістала повні права поряд з іншими братніми слов’янськими мовами функціонувати в школах і урядах», — заявляв Антін Могильницький.
То був сміливий виступ проти тих, хто намагався германізувати та полонізувати український народ у Галичині. Цю промову передрукували в багатьох європейських часописах, які привернули увагу громадськості до стану освіти українців рідною мовою в Галичині, а посол австрійської Державної думи Куранда в одній із газет помістив біографію Могильницького та коментар до його промови. А от тодішня церковна влада цей патріотичний почин Могильницького визнала «як непослух, бо як смілився посол перед достойниками імперії руською мовою виступати». Відтак в отця Антіна Могильницького почалися гострі конфлікти з єпископом ГКЦ Спиридоном Литвиновичем.
В останні роки життя письменник майже нічого не писав, стояв осторонь літературного і громадського життя. 13 серпня 1873 року, будучи проїздом у с. Яблінці Богородчанського округу, Антін Любич несподівано помер.
Обізнаний добре з античною і західноєвропейською літературами та багатьма іноземними мовами, він усвідомлював значне відставання української літератури та щиро прагнув зробити посильний внесок у її розвиток. Він розвивав передові ідеї Маркіяна Шашкевича, що й дало підставу Іванові Франку справедливо вважати Могильницького одним із «перших будителів руського духа в Галичині».
