ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Холодний Яр… фатальна помилка отамана Загороднього

16 Лютого 2021, 15:46
Холодний Яр… фатальна помилка отамана Загороднього

Холодний Яр… Люди мого покоління з радянських енциклопедій знали, що це «урочище на теренах Черкащини, яке вирізняється різноманітністю рослинного світу і наявністю історичних пам’яток». Про те, що тут тривалий час діяв полк гайдамаків Холодного Яру, які не лише не визнавали більшовицької влади, а й боролися з нею, говорити було не заведено. Принаймні на офіційному рівні.

А якщо народних месників і згадували, то у вкрай спотвореному партійно-кадебістською пропагандою вигляді. Лісові розбишаки, ґвалтівники, мародери, убивці селян так називали національних романтиків, для яких це урочище стало вимушеною домівкою. Восени 1922 року чекістам вдалося заарештувати трьох отаманів Холодного Яру. У лютому 1923-го вони, перебуваючи в Лук’янівській тюрмі Києва, підняли збройне повстання й загинули у нерівному бою.

Якими людьми насправді були отамани та їхні побратими? За що боролися і за що поклали свої життя?

Відповіді на ці та інші запитання знає Роман Коваль президент Історичного клубу «Холодний Яр».

«Це були звичайні українські селяни…»

У лютому виповнилося 98 років відтоді, як у Лук’янівській в’язниці спалахнуло повстання, яке увійшло в історію як бунт холодноярських отаманів. Що це були за люди? Як опинилися в чекістських руках?

– Звичайні українські селяни. Наприклад, Ларіон Загородній походив з бідної селянсько-хліборобської родини. Перший повстанський загін створив ще під час антигетьманського повстання, роззброюючи німецькі частини. Влітку 1919-го організував другий загін – проти Денікіна. Потім воював проти більшовиків. З 1921 року Загородній – командир 1-го Холодноярського кінного полку, який діяв переважно у Чигиринському, Олександрійському та Єлисаветградському повітах Черкащини. Як свідчив один із завербованих ЧК повстанців, навесні 1921 року в Загороднього було «267 осіб… всі на добрих конях і добре озброєні».

І чим займалися ці «добре озброєні»?

– Роз’їжджаючи по селах, перехоплювали пошту, нищили сексотів або тих, хто відкрито виступав за московську окупаційну владу. Під час походів отаман часто використовував червоний прапор, завдяки якому «тривалий час роз’їжджав без переслідування з боку більшовицьких загонів».

Л. Загородній

Родичів отамана Загороднього розстріляли, майно пограбували, а хату спалили

Невже ЧК не могла напасти на його слід?

– Змогла. У березні 1921-го Загородній провідав свою родину. Зрадник, який дізнався про це, доповів «куди слід». Але карателі не встигли – отаман зник. Розлючені невдачею, вони застрелили Ларіонового батька Захара, арештували отаманову дружину, тестя й кинули їх у Єлисаветградську ЧК. Майно пограбували, хату спалили. А за кілька місяців родичів розстріляли.

Загін Загороднього не залишився в боргу: об’єднавшись із отаманами Гупала й Залізняка, як стверджували чекісти, «совершил ряд кошмарных, неслыханных зверств».

Більшовики писали і про «непрерывные бои с красными частями в апреле 1922 года, остановку и ограбление поезда между ст. Цыбулево и Фундуклеевкой».

Чекісти весь час намагалися вистежити отамана. Ось фрагмент їхнього зведення: «Банды Загороднего по-прежнему разьезжают по уезду, собирают сведения, мешают вывозу продналога и охотятся за ответственными работниками…»

Свідчень, яким був Ларіон Загородній, не залишилося?

– Зберігся опис зовнішності та характерних рис отамана, які дав у своєму донесенні сексот: «Сам Завгородний одет в темно-синюю чемарку, в кубанке с черным башлыком, на правом рукаве кусок синего сукна квадратный, наискосок этого сукна национальная ленточка, желтый полумесяц, в средине полумесяца украинский герб с буквами «УНР». Кривой на левую ногу, ходит с большим трудом, всегда ездит на хорошей гнедой лошади… на вид довольно симпатичный, производит впечатление доброго, немного наивного человека».

Про зраду «полковника Гамалії» та «сотника  Завірюхи»

Всесильна ЧК довго мирилася з  «неподобствами», які чинили холодноярці?

– Навесні 1922 року чекісти розпочали операцію «Заповіт». Мета – очолити партизанів лісостепової зони України, взяти на облік усі загони, а згодом і кожного партизана. Звісно, під контролем ЧК. Головну роль у цій операції відвели двом зрадникам – колишнім петлюрівцям Трохименкові і Терещенкові. У довіру до холодноярців вони втерлися як «полковник Гамалія» та «сотник Завірюха». Вони навіть видавали «накази», написані у досить патріотичному дусі…

Працюючи в архівах, я читав ці «накази». Ось витяг з одного такого «документа»:

«Панове отамани, старшини і козаки! Прийшов час, коли потрібно підрахувати всі наші сили. Кожен боєць повинен бути взятий на облік. Пам’ятайте, що в цей момент не з нами той, хто проти нас».

Коли холодноярці опинилися під чекістським ковпаком, на 29 вересня 1922 року їм призначили «з’їзд» у Звенигородці. Згідно з «наказом», на нього мали прибути отамани. Таким чекісти хотіли одним махом обезголовити повстанців Холодного Яру, Єлисаветградщини й Півдня України. Щоб заінтригувати отаманів, у наказі повідомлялося, що «на з’їзді» будуть присутні генерал Гулий і представник генерал-хорунжого Армії УНР Тютюнника полковник Ступницький, хоча Андрія Гулого-Гуленка на той час уже заарештовано. До Звенигородки вирушили отамани Холодного Яру і Чорного лісу Денис Гупало, Ларіон Загородній, Мефодій Голик-Залізняк та їхні найближчі побратими. Їх супроводжував запроданець «Завірюха».

Д. Гупало

Про цей день – останній на волі – пізніше розповідав Ларіон Загородній: «Ми під’їхали до хутора Звенигородки. Завірюха з’їздив до міста. Ми очікували на хуторі. Повернувся він з Гамалією, який привіз записку від Гулого: «Пане Загородній, або праця, або життя. Гулий-Гуленко».

Виконуючи його наказ, я в’їхав серед дня до міста, дали коням вівса, а самі сіли обідати. Під час обіду Гамалія дав мені 8 карт нашого району і прочитав наказ. Після обіду нас викликали до Гулого. Поїхали втрьох: Гамалія, Залізняк і я. Там нас і арештували».

Оце «нас арештували» засвідчує: чекісти, щоб не розкривати свого агента «Гамалію», «арештували» і його. І зробили це так вправно, що Загородній й не запідозрив, що «Гамалія» — провокатор.

На з’їзд не прибули Чорний Ворон зі Шполянщини, Вороний з Полтавщини, Ялисей Лютий-Черевик, Іван Лютий-Лютенко й ще деякі партизани.

Чому не знайшлося серед отаманів людини, яка б, як мовиться, нутром відчувала, що серед них затесалися зрадники і готують пастку?

– Такі люди були. Наприклад, Денис Гупало давно відчував небезпеку, попереджав Ларіона, що «Завірюха хоче нас всіх здати», та й інші козаки закликали Загороднього не їхати на той «з’їзд». Фатальна помилка досвідченого отамана затягнула у пастку його і побратимів – Голика-Залізняка, Дениса Гупала, Тимофія Компанійця, Василя Ткаченка і Олексія Добровольського.

2 лютого 1923-го Надзвичайна сесія Київського губернського трибуналу постановила розстріляти Ларіона Загороднього та його товаришів. 9 лютого о 8:30 в камері № 1 Лук’янівської в’язниці, де утримували засуджених до розстрілу холодноярців, під час роздачі вранішнього окропу арештанти заволоділи револьвером охоронця. Знищивши його, вони захопили ще 14 рушниць і набої до них. Бій точився майже 4 години. Та сили були надто нерівними…

На Холодноярщині діяв загін «Дітей ображених батьків», до складу якого входили сини загиблих від чекістських куль…

Невже повсталі не розуміли, що Лук’янівська тюрма це такий собі «мішок» ЧК, звідкіля не вибратися?

– Мабуть, розуміли. Але бажання віддати свої життя дорогою ціною перемогли. Ці люди не почувалися рабами: в них нуртував козацько-гайдамацький дух. Як і у їхніх предків з Холодного Яру. До речі, спочатку чекісти замислювали провести всеукраїнський з’їзд отаманів і там «накрити» їх. Та щось пішло не так і вони вирішили обмежитися «районним з’їздом». 

Нерівний бій між ув’язненими отаманами й охоронцями тюрми дехто називає фінальним боєм холодноярців. Але це не так: їхні однодумці, які залишалися на волі, не хотіли складати зброю. До того ж у 20-ті роки підросли вчорашні хлопчаки, на очах яких чекісти грабували їхні сім’ї, розстрілювали батьків. Тож 18-20-річні юнаки бралися за зброю, аби розквитатися з кривдниками. Про цей факт мало хто і нині знає, але на Холодноярщині діяв загін «Дітей ображених батьків», до складу якого якраз і входили сини загиблих від чекістських куль…

Повстанський рух діяв до 1932-1933 років. Зрозумівши, що українське селянство, попри страшні репресії, не змирилося і не визнало «комуни», Москва застосувала апокаліптичні методи: організувала Голодомор, щоб нарешті поставити український народ на коліна.

І все ж… Наприкінці 1920-х московський режим зміцнів, глибоко пустивши коріння у кожному районі і селі. Як же холодноярцям вдалося так довго триматися?

– Холодний Яр – ідеальна територія для партизанського руху: горби, яри, вкриті лісом, до того ж, на Чигиринщині не було залізниці, які Москва активно використовувала в завоюванні краю. Повстанців дуже підтримувало сільське населення, бо в лісі були їхні батьки, брати, сини, дядьки…

Злочинне рішення Москви: «Борці за волю України реабілітації не підлягають»

Героїв реабілітували лише на 25-му році існування незалежної Української держави. Чому так пізно?..

– Ще восени 1994 року начальник відділу прокуратури Київської області І. Ленчевський дійшов висновку, що українські повстанці «злочинно діяли проти Робітничо-Селянської Держави в інтересах поновлення влади буржуазії на Україні», а «кваліфікація злочинних діянь… дана вірно, засудження їх являється обґрунтованим». І вирішив, що борці за волю України реабілітації не підлягають. Висновок Ленчевського затвердив його начальник – заступник обласного прокурора В. Калюжний… На моє переконання, це злочинні рішення – несправедливі й антигуманні, які могли ухвалити лише московські агенти впливу… На жаль, тоді не провели люстрації, як, наприклад, у країнах Балтії! Досі через це потерпаємо…

Вже минуло понад 5 років з дня офіційної реабілітації отаманів: на державному рівні визнано, що склали вони молоді голови за право бути господарями на своїй землі, а не російськими наймитами. Але, як на мене, їхню пам’ять досі гідно не вшановано. Чи я помиляюсь?..

– Якщо хтось і робить щось у цьому напрямку, то це громадські активісти, насамперед Історичний клуб «Холодний Яр» та за ініціативи «Героїка». Останні роки багато що зробив Інститут національної пам’яті.

Ви, пане Романе, народилися і виросли на геть русифікованій Донеччині, навчались у теж на той час русифікованому Києві. Як же ви перетворилися на «заклятого бандерівця, який фальсифікує історію», як стверджують деякі «доброзичливці»?

– Так, я народився в Горлівці – місті без українських шкіл. Зростав у російськомовному середовищі. Але мої батьки були з Київщини. До того ж, коли я закінчив 1-й клас російської школи, наша сім’я переїхала до Києва. Місто теж тоді було зросійщеним, але я продовжив навчання в українській школі! Це, звісно, дуже важливо, що я вирвався з тенет російської школи, але не менш важливо, що я з родини репресованих. Це відіграло велику роль у моєму становленні як українського патріота. Двоюрідній дідусь, дядько моєї мами, Сільвестр Барик репресований «за українську мову». Він двічі сидів у Лук’янівській в’язниці: вперше у 1933-му, за 10 років після повстання там холодноярських отаманів… А мій дід Федот Васильович Коваль-П’явко із села Гореничі загинув під час Голодомору — 19 квітня 1933 року. Я з дитинства замислив: коли виросту, відомщу «совітам»…

Щодо «бандерівця», таким себе не відчуваю, я радше з-під стягу Миколи Міхновського. До речі, наразі про нього із Юрієм Юзичем готуємо книгу. Так що у нас буде шанс продовжити цю розмову. Сподіваюсь, це станеться вже навесні…

Інтерв’ю записав Сергій Зятьєв

13
Стежте за нами в Instagram
До Дня всіх закоханих — розкажи історію кохання на передовій Інтерв`ю, Публікації