Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
П’ятдесятирічний донеччанин Валерій Валерійович — у минулому правоохоронець. Уже понад три роки зі зброєю в руках він захищає свій рідний Донбас. У Донецьку в нього залишилася старенька мати, яку він востаннє бачив ще у 2015 році.
— Мій дім був неподалік Донецького аеропорту. Коли у травні 2014-го почалися бої, я й мої патріотично налаштовані товариші чекали на українські війська в місті, щоб викинути окупантів. Ми готові були підтримати, але, на жаль, так не сталося, — із сумом згадує Валерій. — Я сів в авто й виїхав разом із сім’єю до Маріуполя. Купив там житло, влаштувався на роботу. І рушив до військкомату. Не одразу, але згодом мене призвали на військову службу й направили до однієї з механізованих бригад.
Наразі зі своїми побратимами Валерій утримує позиції на Луганщині. Сьогоднішня ситуація не дуже до вподоби чоловікові: українські захисники перемир’я дотримуються, проте ворог постійно провокує.
— Мрію повернутися до рідного міста. Ми ввійдемо в Донецьк, я вірю в це. Хочу бути серед тих, хто перший ступить на мирну рідну землю, — каже Валерій Валерійович.
