У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Олена та Руслан — морські піхотинці. Зустрілося майбутнє подружжя на фронті, коли в країні другий рік ішла війна.
Попри молодий вік, Олена нещодавно справила маленький ювілей — 5 років з того моменту, як надягла погони… Батько Олени — військовий, тому до лав ЗСУ дівчина вступила без вагань, як тільки отримала диплом магістра з економіки.
— Ішла в армію за покликом душі і жодного разу про це не пошкодувала. З родом військ, де б хотіла проходити службу, визначилась ще майже 7 років тому, коли у військовій частині, де служив батько, розташувалися морські піхотинці, які вийшли з Криму.
Нині Олена обіймає посаду командира машини польового зв’язку одного з підрозділів окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського. В її обов’язки входить налагодження зв’язку між постами в районі проведення ООС та несення цілодобового чергування. Але зупинятися на ланці сержантського складу дівчина не хоче, тож наразі навчається на психолога, щоб, можливо, у подальшому просуватися по службі.
З майбутнім чоловіком Олена познайомилась за не зовсім романтичних обставин.
— Під час першої ротації взимку я працювала на кухні помічником кухара. На мені була купа одягу, тому ні про яку красу мова не йшла. До мене підійшов такий кремезний, здоровий хлопчина познайомитися. Вже тоді він чимось зачепив моє серце. Почали спілкуватися, він виявився цікавим співрозмовником та хорошою людиною. Потім я захворіла — Руслан носив мені в кімнату різні смаколики та фрукти. Своєю турботою він завоював моє серце назавжди…
Руслан — офіцер ЗСУ. Через певні обставини ми не можемо сказати, чим він займається в армії. Чоловік розповідає, що перша зустріч із майбутньою дружиною стала для нього коханням з першого погляду.
— Пропозицію Олені я зробив, коли вирвався до Львова із відрядження. Влаштував романтичний вечір та подарував обручку. Здається, вона вже чекала цього, — з усмішкою пригадує Руслан.
Чоловік розповідає, що для нього, як для захисника України, дуже важливо, що дружина поряд з ним, хоч і на війні.
— Так я відчуваю, що попри те, що ми на фронті, вона в безпеці тут, неподалік від мене. І мені спокійніше від цього на душі. Впевнений у хлопцях, з якими вона тут служить, адже знаю, що не образять її, а навпаки, коли я перебуваю далеко, допоможуть і захистять.
Нині подружжя служить на різних позиціях. Зустрічаються тільки тоді, коли чоловік приїжджає у службових справах до підрозділу, де проходить службу Олена, або коли на двох випадає вихідний. Обидва чекають закінчення війни, щоб продовжити рід.
— Ми чекаємо миру в нашій державі, а потім будемо народжувати козаків — морських піхотинців. У нас буде два сини, а назвемо їх на честь дідів, — ділиться планами на майбутнє Олена.
