Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Були роки, коли певна частина суспільства не добре відгукувалася про багатьох військових комісарів. Правду кажучи, окремі персонажі з цих військових установ через свої корисливі, нечесні дії заплямували корпус військкоматівців. А у час активної агресивної ворожої інформаційної війни будь-який негатив стосовно питань воєнної сфери, зокрема роботи військових комісаріатів, вміло використовує ворог, і як один з наслідків — створення незадоволення, напруження у суспільстві. Тому свого часу було ухвалено рішення щодо частіших ротацій військкомів на посадах, щоб ті не засиджувались у своїх кріслах на довгі роки. Крім того, під час вивчення документів кандидатів на призначення у військкомати у послужному списку офіцера особливу увагу звертають на його бойовий досвід. Ці аспекти щодо призначень військкомів наразі фактично стали правилом. АрміяInform уже розповідала про багатьох військових комісарів, за плечима яких багато років служби в бойових частинах, які про війну знають не з розповідей. Тому ветеранів війни, які часто і з різними проблемами звертаються у військкомати, вони дуже добре розуміють, а останні сприймають таких військкомів за своїх. У контексті порушеної теми важливим є питання довіри місцевого населення, передусім молоді, до військового комісара, а особливо у тих містах, громадах, де військкомат єдина військова установа. І тут очевидно, що більшу довіру й повагу викликають саме люди, які пройшли війну.
Один з таких військових комісарів — підполковник Олександр Гусарин, який нині очолює Голосіївський районний у місті Києві Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
«Ви звільнили наші підрозділи з Луганського аеропорту… Дякую, хлопці..»
Після навчання у Полтавському військовому інституті зв’язку офіцер розпочав свою службу у Болграді в аеромобільно-десантній бригаді на різних посадах — від командира взводу до заступника начальника польового вузла зв’язку з озброєння. У 2004 році на базі десантних частин сформували 7-му окрему механізовану бригаду для виконання завдань у Республіці Ірак, де він і здобув свій перший бойовий досвід. Український миротворчий контингент там виконував низку завдань: забезпечення безпеки в зоні своєї відповідальності, патрулювання доріг, супроводження колон тощо.
Після повернення та реорганізаційних заходів йому випала нагода проходити службу на Полтавщині у реактивно-артилерійській бригаді. Свою другу війну підполковник Олександр Гусарин зустрів саме там — на посаді заступника командира реактивно-артилерійського дивізіону «Смерч». З червня 2014-го їхній підрозділ працював на Донецькому напрямку. Пізніше його підрозділ реактивників направили виконувати завдання на Луганському напрямку. Перший бій був під Щастям.
— Тоді Луганський аеропорт два тижні був заблокований і в облозі наші підрозділи не могли туди пробити коридор. У них були і вбиті, і поранені. Без їжі, без води… Хлопці були у блокаді. Нам надали координати цілі й ми по них відпрацювали. Згодом викликає мене командир полку і з дуже серйозним виразом обличчям каже: «А ви знаєте, як відстрілялись?..» У мене ніби все життя перед очима промайнуло. Думаю, невже невдало спрацювали? А він у відповідь: «Ви звільнили наші підрозділи з Луганського аеропорту… Дякую, хлопці», — пригадує офіцер.
«Маючи за плечима понад 19 років військової служби, я думав, що у військкоматі все буде просто, легко. Але це дуже важка робота…»
У розмові військовий комісар зауважив, що війна змінила чимало людей, а особливо військових, адже українська армія ніколи не воювала на своїй території.
— Я розумію, що не дарма служив усі ці роки і що потрібен своїй Батьківщині як військовий у її захисті. Ви знаєте, я дійсно побачив, що ми, військові, робимо свою роботу. І хоч би хто прийшов, хоч з якого боку, ми й надалі боронитимемо нашу землю, — переконаний підполковник Олександр Гусарин.
— Свого часу неочікувано мені запропонували посаду Шишацького районного військового комісара, що на Полтавщині. Я розумів, що це зовсім інша робота, але все ж таки погодився. Згодом мене перевели на посаду заступника Глобинського комісара з мобілізаційної роботи у Кременчуцькому гарнізоні. З квітня 2020 року проходжу службу у столиці. Маючи за плечима понад 19 років військової служби, я думав, що у військкоматі все буде просто, легко. Але це дуже відповідальна та важка робота, яка потребує спілкування з різними верствами населення. Доводиться постійно допомагати розв’язувати проблеми щодо соціального та правового захисту, проходження служби у військовому резерві.
«Люди, які понюхали пороху, з півслова розуміють одне одного»
За словами військкома, в пригоді йому стали його командирські якості.
— Це хоч і маленький колектив, як порівняти з військовою частиною, однак і ним потрібно вміло керувати. Адже потрібно досконало знати свою справу: керівні документи, закони, які стосуються проходження військової служби, мобілізації, — говорить Олександр. — Ну і беззаперечно, що бойовий досвід, здобутий під час війни, дає можливість розуміти й однією мовою розмовляти з мобілізованими та з резервістами. Саме комунікабельність і командирські якості допомагають у підготовці військовослужбовців-резервістів і під час проведення зборів з ними. Адже люди, які понюхали пороху і знають гіркоту втрати бойових побратимів на війні, з півслова розуміють одне одного.
Фото Євген Проворний
