Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Щоразу в день народження Героїв Небесної Сотні перед Дзвоном гідності з’являються портрети Героїв та живі квіти. Цього дня лунає пам’ятний дзвін. Сьогодні він пролунав двічі: у пам’ять Василя Аксенина та Віктора Чміленка.
Заступник генерального директора з розвитку та культурно-просвітницької роботи музею Революції Гідності Ольга Сало розповіла про життя та досягнення Героїв.
Василь Аксенин – підприємець, громадський активіст із Чернівців. Неодноразово приїздив на Майдан, щоб підтримати протестувальників. Востаннє вирушив до Києва 19 лютого, дізнавшись про загострення протистояння устолиці. 20 лютого Василь зателефонував з Майдану дружині та повідомив, що планує йти в наступ разом з іншими протестувальниками. Того ранку він дістав важке поранення.
«Мав суперброню – 10-кілограмовий бронежилет і каску залізну… На інститутській погнався за «беркутівцями». На мить почув, як обпекло щось, не міг рухатися. Снайпер поцілив просто в бік, туди, де не було захисту. Куля пройшла через живіт. Рана була розміром із кулак. За секунду піді мною стала калюжа крові. Хлопці під кулями тягнули мене за бронік до лікарні», − під час лікування у Польщі згадував Василь.
Травма та декілька операцій виснажили організм пораненого. 12 березня 2014 року Василь Аксенин помер у клініці внаслідок зупинки серця. Йому було 52 роки.
На церемонії був присутній його син Юрій. Він подякував всім за вшанування пам’яті його батька та Віктора Чміленка.
− Я цілий ранок намагаюсь поговорити з татом, привітати його, але дуже важко згадувати про це все. Мій батько сподівався, що той дух, який був на Майдані, збережеться і після його завершення. Тому я прошу: давайте об’єднуватися, тому що тільки в єдності – сила, і так ми зможемо подолати ворога!» − говорить Юрій.
Віктор Чміленко – фермер та громадський діяч із села Борисівка Кіровоградської області. Уперше на Євромайдан до Києва приїхав у грудні після силового розгону мирного протесту. Також активно підтримував протести на Кіровоградщині. Спершу в Кіровограді, а згодом у місті Василькові власною машиною блокував виїзд солдатів внутрішніх військ, яких відправляли до Києва з метою розгону мирних протестувальників. Підтримував ініціативи Майдану, зокрема долучився до Автомайдану в поїздці до маєтків Віктора Януковича у Межигір’ї. У січні 2014 року був жорстоко побитий «тітушками», але від госпіталізації відмовився. Востаннє виїхав на Майдан у лютому. Вранці, 20 лютого, Віктор загинув на вулиці Інститутській. Він намагався врятувати пораненого, коли його убив «беркутівець» прицільним пострілом з автомата. Перша куля пройшла ліве плече, друга – розірвала сонну артерію на шиї. Віктору було 52 роки.
− Ми сподіваємося, що така невеличка церемонія у рамках акції «День народження Героя» пошириться по всій країні, і правда про події стане цеглиною тієї великої справи, за яку вони віддали своє життя, − сказала на завершення науковий співробітник музею Революції Гідності Леся Онишко.
Портрети й квіти встановлюють співробітники Національного музею Революції Гідності. Вшанування Героїв у їхні дні народження відбувається за участю їхніх рідних, друзів, учасників Революції Гідності, волонтерів та громадськості.
Підготували Катерина Заносієнко та Анна Кравченко
