Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
Старший сержант Андрій Мельник був механіком-водієм танка в окремому мотопіхотному батальйоні територіальної оборони «Чернігів-1». Шість років тому він героїчно загинув, тримаючи оборону під Вуглегірськом.
Про світлий життєвий шлях Андрія Мельника, його мужність під час захисту України на Донбасі кореспондент АрміяInform дізнався в Дніпрі на одній із презентацій фотопроєкту «Якби не війна».
Андрій народився 3 грудня 1979 року в селищі Олександрія на Рівненщині. Він ріс звичайним хлопчиком, навчався в школі, був добрим та веселим, захоплювався спортом, колекціонуванням ножів, гарно малював, любив туристичні походи та ліричну поезію.
Андрій був призваний за мобілізацією у серпні 2014-го. Повістку він одержав одночасно зі своїм племінником Сергієм. Обидва не ухилялись і не ховались.
Рідні пригадують, що з фронту востаннє Андрій зателефонував своєму братові Сергію Івановичу Мельнику 28 січня 2015-го. Він коротко повідомив, що відбили першу атаку й сказав: «Я вас усіх люблю…»
Андрій був в екіпажі першого з трьох танків, що того дня прийняли нерівний бій з противником під Вуглегірськом. У запеклому протистоянні танкісти виявили мужність та відвагу, виконали наказ і прикрили своїх побратимів, які відходили на попередні позиції. У тому бою зазнали поранень командир танка Михайло Фрик і стрілець Віталій Гудков. Вони потрапили в полон, а згодом їх обміняли. Про долю Андрія вони нічого не могли сказати, бо були контужені і дивом вибралися з охопленої вогнем машини.
А далі для рідних Андрія було п’ять місяців важкої невідомості. Його шукали, сподівалися, що живий, і до останнього вірили. Але… дива не трапилось…
Лише в червні 2015 року за результатами експертизи ДНК вдалось встановити, що фрагменти тіла похованого в Дніпрі невідомого воїна належать Мельнику Андрію Івановичу. Ймовірною датою смерті вважається 29 січня 2015 року.
Із Дніпра на рідну землю Андрія привіз його улюблений племінник Сергій, з яким вони разом стали на захист своєї землі. Воїн-розвідник у ті трагічні дні перебував у відпустці.
На могилі свого дядька, перед хрестом із написом «Тут спочиває тимчасово невстановлений Захисник України, реєстр 2527» Сергій, котрий безліч разів дивився в очі смерті на цій війні, гірко плакав і просив одне: «Прости, що не зміг знайти, допомогти і врятувати».
Андрія Мельника було перепоховано на кладовищі в селищі Олександрія Рівненської області. Героя-земляка в селі зустрічали на колінах.
Указом Президента України він нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Вулицю 1-го Травня, на який жив Андрій Мельник, перейменовано на його честь, а 8 квітня 2016 року на фасаді школи, у якій навчався загиблий за Україну воїн, встановлено меморіальну дошку.
Того весняного дня на шкільної лінійці пролунали слова про те, що відвага та відданість, які проявив старший сержант Андрій Мельник, не випадковість. Його дід воював на фронтах Другої світової війни, був поранений і мав бойові нагороди. А ще в роду Мельників пишаються подвигом хресного батька Андрія –– Анатолія Мельника, який героїчно загинув у Афганістані. І сьогодні в селищі Олександрія є дві вулиці Мельників –– Анатолія і його похресника Андрія –– відданого сина Незалежної України.
Вічна слава та пам’ять Герою!
