У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
Коли Наталка зустрілась поглядом із Олександром, її серце чомусь зайшлося і затріпотіло, неначе в школярки перед гарненьким старшокласником. Юнак був статний і помітно впевнений в собі, однак поводив себе перед вродливою дівчиною, на її думку, якось незвично.
Такі чоловіки, як Наталка тоді вважала, швидко звикають до жіночої уваги й обходяться з красунями без зайвих церемоній. А цей був іншим, хоча було дуже очевидно – вона йому надзвичайно сподобалась.
Він підійшов до неї. Познайомились, пішли прогулятись Костянтинівським міським парком, розговорились… Але десь за годину Наталка зазнала неабиякого потрясіння. І не тому, що вона розмовляла російською, а він – українською, для Донбасу це не така й рідкість, виявилось, що поруч з нею йде непересічна особистість: десантник, «кіборг», чистої води «укроп». Та ще й прізвище у нього, як у ватажка стародавнього козацького запорізького війська – Наливайко.
Наталя каже, що до побачення з Сашком була налаштована скоріше проросійськи. Цьому сприяли популярні в регіоні російські ЗМІ, погляди її колег на міській фабриці, війна на теренах її малої батьківщини. Український воїн-патріот був для неї якщо не ворогом, то щонайменше явищем чужим. А думка про можливість шлюбу із таким «чудовиськом» була б раніше неприпустимою.
Сашко освідчувався в коханні, стоячи на лівому коліні, із перстнем у руці, у кімнаті, засипаній трояндовими пелюстками, при сотні запалених свічок
Однак кохання змінило не тільки долю, а й світогляд – на що пішло пів року. Сашко поводив себе як справжній лицар. А знайомство з його бойовими побратими додатково переконало в тому, що для цієї категорії чоловіків мужність, людяність та гідність – абсолютно природні якості. Ну хто ще, зважаючи на сучасні «моралі», буде освідчуватись, стоячи з перснем, на лівому коліні, у кімнаті, засипаній трояндовими пелюстками, при сотні запалених свічок?..
