Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Авдіївка була однією з найгарячіших точок на фронті. Це фактично передмістя Донецька. Місто невелике, але вкрай важливе, тому що звідти можна контролювати північні околиці Донецька і Ясинуватої, південні околиці Горлівки, стратегічну трасу М04 “Донецьк – Горлівка”, а також тут знаходиться Авдіївський коксохімічний завод. Повідомляє Операція об’єднаних сил на своїй сторінці у фейсбук.
Командир роти 1-го батальйону 72-ої бригади Василь Тарасюк (позивний Тайфун) розповідав: “Ворожа позиція під назвою “Алмаз-2” була найближчою до нас. Тривалий час ми збирали інформацію, скільки там людей, хто командири, як вони називають свої позиції, вивчали шляхи підходу. І дізналися, що противник планує наступ. Дії ворога потрібно було припинити за допомогою контрнаступу, який спланував і очолив заступник командира 1-го батальйону капітан Андрій Кизило “Орел””.
29 січня о 4.30 ранку група бійців 1-го батальйону 72-ї бригади прийняла бій і перейшла до контрнаступу. Штурмову групу з 8 бійців очолював лейтенант Андрій Верхогляд (позивний – Лівша).
Верхогляд згадує: “Ми рушили вздовж залізниці, попереду йшов боєць Федя Рубанський, у нього був “ночнік”. За планом ми мали вийти збоку “Алмазу”, але коли ми туди дісталися, зрозуміли, що вийшли не так, як повинні були і знаходимося в самому центрі ворожої позиції. Але ми не розгубилися, а просто трохи змінили план зачистки. Я сказав хлопцям, що ми ділимося на три групи, і кожна зачищає по одному бліндажу. Один з них виявився порожнім, в іншому сиділо троє сєпарів, яких ми фактично зажали всередині, а третій, після зачистки гранатою і “мухою”, почав вибухати і горіти, там, швидше за все, був їхній БК. Після зачистки крайнього, четвертого бліндажа, я зв’язався з Орлом, він тоді знаходився позаду нас, і незабаром прийшов на “Алмаз”.
Коли наші хлопці захопили позиції, їх почали активно обстрілювати. Одна з мін впала між чотирма воїнами.
«…Із окопу вилізли і озиралися на місцевості Вова Бальченко, Андрій Кизило, Діма Оверченко та Валік. Саме Валік і прибіг в окоп із криком, що Орел і Бальченко – 200.
«Сєпари працювали, як по книжці, – пояснює Тайфун. – Спочатку стріляла артилерія, після чого просувалася піхота. З трьох точок лупили: із Спартака, Донецька і Ясинуватої. “Гради” стріляли із житлових масивів Донецька. По місту наша армія не відповідала. Такий був наказ. Триматися на позиціях нам було важко. БМП, яка під’їжджала, повертаючись, метрів двісті їхала по “желєзкє” заднім ходом. Розвернутися не було змоги. А там, де була можливість, місцевість прострілювалася. Спробувавши раз розвернутися на рейках, з БМП зірвало гусянку. Коля Мушинський натягнув її під обстрілом, не злякавшись. Як він це зробив – не знаю… Він вивіз тих, хто вже був у нього в машині. Пристрілявшись, ворог накривав ствольною артилерією місцевість квадратами. І робив це конвеєром, не зупиняючись. Одна машина відстрілялась, на її місце відразу ставала інша. На третій день почав працювати і ворожий танк».
Але позицію ми відстояли, і зараз вона носить назву “Орел” – на честь загиблого заступника командира батальйону.
В боях за позицію “Алмаз-2” загинули: заступник командира батальйону капітан Андрій Кизило, солдат Дмитро Оверченко, командир 9 роти старший лейтенант Леонід Дергач, молодший сержант Володимир Бальченко, сержант Володимир Крижанський, старший солдат Роман Клімов, солдати Олег Бурець, Віталій Шамрай, Ярослав Павлюк і Роман Бублієнко.
Вічна пам’ять загиблим героям! Слава живим! Слава Україні!
