Вісім таких спільнот адміністрував мешканець Черкас, якого суд визнав винуватим у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період та призначив п’ять…
— Ними пишається вся країна, їх називають героями, «кіборгами», легендарними воїнами. Бо вистояли там, де триматися, здавалося, було неможливо. Коли дивлюся на ті руїни, голі стіни без накриття, не уявляю, як вони витримали весь цей час у нестерпні морози мінус 20 і нижче. Без їжі, води. Щоб вижити, топили сніг… Але не залишали об’єкт, який став для українців справжнім символом незламності нашого війська, — каже сестра «кіборга» — десантника 80-ї аеромобільної бригади Олександра Бондаря Аліна Фрідріх.
Її рідний старший на п’ять років брат воював у Донецькому аеропорту. Пішов одразу, як отримав повістку влітку 2014-го. Пробув у ДАПі до 21 січня. Після підриву російськими бойовиками термінала, за словами побратимів, вижив, але важко контужений пішов у бік злітної смуги та зник. Довгих п’ять років не маючи жодної звістки про полон чи загибель рідної людини, його родина знемагала у вакуумі невідомості. Нескінченні поїздки, тести ДНК, переговори зі спецслужбами, волонтерами, навіть «тією стороною», надія на порятунок… І лише нещодавно родині повідомили про збіг з ДНК…
Яким він був, як воював і… чи справді загинув, говоримо з Аліною Фрідріх. Сестра воїна шість років життя віддала пошукам рідної людини.
— Востаннє Олександр телефонував додому 20 січня, мені перед цим написав смс: «У мене все Ок! Скоро буду вдома». А вночі ми дізналися, що аеропорт підірвали, — зі сльозами на очах пригадує пані Аліна.
Ніч на 20 січня жінка, каже, не забуде ніколи.
— Було о пів на другу ночі, коли задзвонив телефон. Телефонував батько нашого побратима Гаврилюка Остапа, який із Сашком був у ДАПі (Остап залишився без ноги). Запитав, чи дзвонив брат, бо аеропорт підірвали, — розповідає жінка.
Що відчувала в ту мить, каже, словами не передати. Розпач, біль, страх. Живий брат чи ні? Писав, що буде скоро вдома, а тут…
— Батько Остапа розповів, що йому подзвонив син і повідомив: термінал підірвали. Сказав, що має відкритий перелом ноги і якщо до ранку не буде допомоги, він просто помре, — каже пані Аліна.
Вони одразу поїхали в частину 80-ї бригади. Просили командування надати нашим хлопцям допомогу.
— Зранку, о пів на сьому, я говорила з Остапом, він повідомив: Сашко живий. Єдине, сказав, що сильно контужений і не орієнтується, де перебуває і що з ним. Останнє, що бачив — брат пішов у бік злітної смуги, — розповідає сестра Олександра.
Та серед тих, хто вижив у ДАПі, Олександра не було. Почали шукати серед полонених і загиблих.
— Коли показували фото полонених, ми до сліз вдивлялися в ті світлини, намагаючись впізнати його. Я говорила з бранцями Захарченка, вони казали, що бачили Сашка після вибуху живим, — мовить пані Аліна.
Одразу, щоб виключи загибель Олександра, його батьки здали зразки ДНК. Але ні серед мертвих, ні серед живих чоловіка не було.
— Далі були нескінченні поїздки й пошуки. Їздила до Києва, різних спецслужб, до Геращенка, Президента. Навіть розмовляла з «тією стороною», але серед списків полонених чи знайдених тіл брата не було.
— Батько, до того здоровий і дужий чоловік, за той час переніс кілька операцій на серці, інфаркт, дві онкологічні операції… Ми чудово розуміємо: все це від нервів. Нам усім дуже важко. Особливо батькам. Бо це їхня дитина, їхній син, їхнє найдорожче. Їм це найбільше боліло й болить, — каже пані Аліна.
Збіг за ДНК прийшов через п’ять років
— До мене передзвонив журналіст, який веде Книгу пам’яті, і сказав, що знайшлися останки, де на поясі написано «Бондар». Сказав, що треба ще раз здати зразки ДНК. Зателефонувала у Дніпро, чи є збіг. Мене заспокоїли, що нема. Далі почалися кола пекла. Нам повідомляли: збіг є, потім, що розбіжності надто великі, згодом припустили, що все-таки могли відбутися зміни, через які немає збігу за ДНК… Зрештою отримали висновок: останки таки належать братові, — каже Аліна Фрідріх.
Жінка запросила опис останків. Виявилося, що знайдена лише нижня частина тіла. І, на її думку, за характеристиками, навіть розміром ноги — вони з її братом не збігаються. Втомившись від безкінечних пошуків і невизначеності, дружина Олександра таки визнала його загиблим… Але наразі тіло ще не переховали. Бо рідні досі вірять, що їхній Сашко живий.
— Вірю і щодня прошу в Бога, щоб трапилося диво і мій брат виявився живим та одного дня повернувся. Надія ця ніколи не зникне. Адже не дає спокою стан знайдених останків. Усього нижня частина, обгоріла… але ж усі свідчать, що після вибуху Олександр був живий і майже неушкоджений. Тож поки маю здоров’я і сили, не покину пошуки брата, — каже сестра.
Пані Аліну підтримує чоловік і двоє дітей. Донька Уляна, якій уже 24 роки, теж долучилася до пошуків дядька, який ще й був її хрещеним батьком.
— У серпні 2014-го, коли їх відправили на Яворівський полігон, ми з моєю мамою і донькою щонеділі ліпили вареники й пекли пиріжки. Три місяці зі Львова возили все до хлопців на полігон. Мама казала: поки він тут, поти їздитимемо, щоб мати змогу з ним більше спілкуватися, — оповідає сестра. — Надзвичайно пишаюся братом, коли виставляю його фото на річницю… зникнення… Усі колеги, друзі й безпосередній начальник пишуть, що такого, як він, рідко коли можна знайти. Його поважали всі. Він дуже добрий і завжди любив допомагати, — каже пані Аліна.
На роковини вшанування ДАПу у Меморіальному комплексі «Зала пам’яті» у Міноборони Аліна Фрідріх підійшла до Президента, аби особисто передати звернення із проханням визнати всіх захисників ДАПу, хоча б загиблих, Героями України.
— Я передала Президентові звернення, які писала до нього раніше. Розумію, що всіх нас — родичів військових — дуже багато в Україні, і він фізично не може перечитати всі листи на своє ім’я. Мені тоді відповів його помічник, назвав прізвища хлопців, нагороджених орденом «За мужність». Але для всіх нас дуже важливо, аби загиблих «кіборгів» офіційно визнали Героями України. Адже щоразу, згадуючи їх на річницю, знімаючи їх у фільмах, ми чуємо, що вони справжні Герої, на яких має рівнятися вся країна. 242, навіть можливо 244 дні, обороняючи стратегічно важливий об’єкт, витримуючи надлюдські випробування і віддаючи своє найдорожче — життя — за нашу державу, ці люди, переконана, достойні мати звання її Героїв, — каже сестра «кіборга».
Володимир Зеленський пообіцяв особисто розглянути звернення жінки та надати відповідь. Тож далі буде.
