Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Бойовий шлях херсонця Сергія Павленка з позивним «Лєший» почався у 2014-му. З першою хвилею мобілізації чоловік пішов на фронт добровольцем. Служив в окремій десантно-штурмовій бригаді. В її складі воював за Савур-Могилу, Водяне, брав участь у боях за Донецький аеропорт.
Про те, що Сергій на передовій, у родині знав лише син. Саме до нього звернувся чоловік, коли він і його побратими були на волосині від загибелі, але про це — пізніше…
Наприкінці 2014-го підрозділ, у якому «Лєший» проходив службу, прибув на ротацію для оборони Донецького аеропорту.
— Знаючи, які запеклі бої йшли за ДАП, жоден з нас не пішов туди примусово. Нас командування бригади запитувало: «Хлопці, хто готовий?» Зголосилися всі. Адже розуміли: людей бракує, а оборону тримати треба. Бо в тилу — ціла Україна. А себе заспокоювали: не такий страшний дідько, як його малюють, — з усмішкою каже «Лєший».
Зима 2014-2015 років була лютою — на сході країни трималися морози до –30 °С. Позиції бригади розташувались у головному терміналі аеропорту. Саме тоді почалися проблеми з доставкою води та їжі: через запеклі бої ані військові, ані волонтери не могли дістатися до термінала.
— Був такий момент, що зливали воду з водогонів. Рідкісна гидота! Кидали туди знезаражувальні пігулки, а вони віддавали хлором. Усе одно пили, навіть каву заварювали. Їжі теж бракувало — за ротацію я схуднув на 10 кілограмів, — продовжує «кіборг».
Бої тривали жорсткі: постійні атаки бойовиків не давали хлопцям передихнути, не кажучи вже, щоб нормально поспати. Перебивалися короткочасним відпочинком по 1-2 годині. А коли стало зовсім тяжко, «Лєший» зателефонував синові. Попросив помолитися за нього й побратимів…
— Саме був день народження тещі. Вони сиділи в сімейному колі, навіть не підозрюючи, де я перебуваю. Син після мого дзвінка зірвався, поїхав по церквах, поставив свічки. Тоді стало легше — ми знали, що за нас моляться у храмах, — говорить співрозмовник.
…На момент, коли Сергій був у ДАПі, ватажки бойовиків якимось чином дізналися інформацію про тих, хто боронив українські позиції. Таким чином особисті дані «кіборгів» потрапили на електронний ресурс «сепаратистів», де вони «оголошували в розшук українських військових».
— Вони знали все — наші позивні, імена командирів, адреси, де мешкають рідні! Тому для нас це стало ще більшим стимулом воювати та вбивати ворога, — розповідає чоловік.
Підрозділ «Лєшого» вивели з аеропорту на початку січня 2015 року. За його словами, це була умова переговорів між українською владою та бойовиками щодо досягнення чергового режиму «тиші».
— Пам’ятаю, «Гіві» чи «Моторола» кричали: «Виведіть цих покидьків з терміналів і тоді ми не обстрілюватимемо Піски й прилеглу територію!» Можна зробити висновки, що ми їм теж неабияк насолили! — каже «Лєший».
Сергій Павленко вже повернувся у цивільне життя. На пам’ять про бої у ДАПі в нього залишилися рукавички, подаровані волонтером. Нині із задоволенням їх використовує. Каже, вони хоч тоненькі, але теплі. Минуло вже 6 років, а рукавички майже цілі, за винятком кількох дірочок від цигарок. Адже звичка палити, прикривши вогонь рукою, щоб не побачив уночі ворог, теж залишилась з часів оборони ДАПу…
