Тут навчають офіцерів для воєнної та космічної розвідки, радіоелектронної та кіберборотьби, інформаційного протиборства, захисту інформації та безпілотних систем. Інститут є унікальним тим, що…
Його прізвище – Усик. Ні, не боксер. Віджартовується, що на Київщині, звідки він сам родом, це досить поширене прізвище.
Віктор Усик – солдат строкової служби в окремому полку зв’язку та радіотехнічного забезпечення ПвК «Захід». Служить майже пів року. І свій 27-й день народження зустрічав уже у війську.
Так-так… вам не почулося: строковикові дійсно 27 років. І на запитання кореспондента АрміяInform, що ж саме спонукало його в такому віці не бігати від військкома, а виконати свій обов’язок громадянина України, чоловік відповідає: «А у нас все ж таки війна… Треба уміти захистити Україну!» І наголошує, що багато хто в країні забув про це. А він – ні. Мовляв, щоб визнати, що, окрім отримання вигод, у тебе є ще й обов’язки перед державою – потрібно мати чоловічий характер. Та й родинні традиції руйнувати не варто: у війську служили батько та брат.
– Мій син також каже, що піде служити, коли настане його час стати солдатом, – говорить Віктор.
І тут уже вдруге, як кажуть, очі на лоба. Бо задля військової служби Віктор Усик залишив удома 9-річного сина та дружину. Пояснює – одружився рано, коли було лише 18 років. Тоді через народження дитини отримав відстрочку від призову. Але тепер, коли малий виріс і є, як говорять, кого залишити на господарці, голова родини попрямував до військкомату.
У цивільному житті Віктор заробляв на життя автоперевізником. Каже, що ганяв буси із заробітчанами за кордон. І платили за це досить непогано. Був і ще один приробіток – інструктором з водіння легкового автомобіля.
Солдат Віктор Усик зазначає, що служба для нього почалася доволі цікаво. Пройшов первинну підготовку в одному з навчальних центрів Сухопутних військ і отримав розподіл у підрозділ зв’язку на Львівщину.
– Нині я перебуваю на посаді водія-електрика. Все ж таки маю значний водійський стаж. Але разом з іншими хлопцями виконую службу в нарядах по підрозділу, беру участь у заняттях, – говорить він. – Я хотів би підкреслити, що військова служба зовсім не така, як про неї ходять «легенди» серед тих, хто служив під час «совка» чи трохи згодом. Мене в частині, коли я прийшов, вразила людяна атмосфера. Усі працюють, кожен знає своє завдання. Якщо тобі складно чи щось не зрозуміло – допоможуть. Та й забезпечення солдатське, як то форма, житло, харчі – хорошої якості.
Єдине, на що нарікає Віктор та його колеги-строковики – пандемія COVID-19 і карантин. Мовляв, у вихідні можна було б гайнути до Львова, який зовсім поруч. А так – сиди, дивися кіно чи відпочивай.
– У Львові був і до цього, адже багато їздив по країні. Але хотів би, щоб приїхала дружина, син, узяти їх під руки та просто прогулятися вулицями старовинного міста. Напевно, ці плани слід відкласти, поки ситуація не стабілізується. І повністю віддатися, як кажуть, не мріям, а службі, – іронічно зазначає солдат Віктор Усик.
Військовик говорить, що планує у новому навчальному періоді, який незабаром почнеться, опановувати колісну техніку зв’язку. Шасі вантажівок, на яких встановлені апаратні, йому добре відомі з водійського минулого.
Фото автора
