Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Кореспондент АрміяInform розшукав Анастасію Глушко – школярку, яка у 2014 році написала листа українським солдатам. Зворушливий лист від учениці третього класу був дбайливо приклеєний воїнами на стіну в новому терміналі Донецького аеропорту, де точилися найзапекліші бої російсько-української війни.
Серед інших листів і дитячих малюнків маленьке послання від незнайомої дівчинки вразило автора своєю одночасною простотою і глибиною, які дуже гостро відчувалися у промерзлому і темному закутку термінала, навколо якого майже цілодобово вирували бої.
Ось ці рядки:
«Добрий день, наші любі солдати!
Пише вам учениця 3-а класу Глушко Анастасія.
Хочу підтримати вас в такий нелегкий для всіх нас час. Я дуже хочу, щоб ви повернулися додому живі і здорові та неушкодженими. І щоб ваші спогади були завжди хорошими.
Я і моя сім’я дуже хочемо, щоб війна якнайшвидше закінчилася. Я бажаю вам щастя, здоров’я і самого найкращого – миру».
Стіна, на якій розмістили дитячі привітання та залишили назви своїх бойових підрозділів оборонці аеропорту, знаходилася у технічному приміщенні системи кондиціонування нового термінала. Це було єдине місце, яке не прострілювалося противником.
У цьому невеличкому приміщені розташовувався штаб захисників аеропорту, звідси коригували вогонь артилерії, надавали допомогу пораненим. Тут, прямо на ящиках з гранатометами та боєприпасами, відсипалися після чергувань воїни.
Прокинувшись, багато хто з них йшов з цієї кімнати у свій останній бій. Дитячі малюнки, які бачили солдати, були, мабуть, єдиним кольоровим нагадуванням про існування далекого мирного життя, яке залишилося за обгорілими руїнами ДАПу. Але військовослужбовці боронили не ці руїни, вони боронили мирне життя від лиха, яке принесла з собою російська агресія.
Те, що відбувалося наприкінці жовтня 2014 року в новому терміналі Донецького аеропорту ім. Прокоф’єва та лист Анастасії можна побачити на
цьому відео:
Як завершилася 242-денна героїчна оборона Донецького летовища знають всі українці і мають пам’ятати нащадки – захисники вистояли, не витримав бетон.
…Пошуки невідомої дівчини з 3-а класу тривали довго. Врешті, серед багатьох Анастасій Глушко знайшлася саме та Анастасія, яка написала маленького листа з великою історією.
Саме заради того, щоб розказати цю історію і від щирого серця подякувати Насті Глушко та її батькам за цей лист, автор розшукав її.
Родина дівчини живе на Закарпатті. Батько – військовий пенсіонер, а мати викладає українську мову та літературу в школі. Анастасія вчиться вже в дев’ятому класі, мріє здобути освіту журналіста і стати телевізійною ведучою, захоплюється танцями, плаванням та ковзанами.
Вікторія Глушко говорить, що вражена історією, пов’язаною з листом доньки. Жінка каже, що не брала участі у його написанні – це була шкільна ініціатива. І на фронт листи та малюнки зі школи передали, найімовірніше, через волонтерів.
– Чоловік у 2014 році був військовим, служив у військовому представництві. Тепер вже два роки, як на пенсії. Вони ремонтували та відправляли в АТО військову техніку, яка за тиждень-два поверталася розбитою вщент. Знову її лагодили, ставили до строю. Тому наша родина трохи дотична до тих страшних подій. Відео, яке ми побачили, дійсно хвилює – коли ти бачиш звичну картинку мирного життя і коли переглядаєш кадри війни, то стає моторошно від цього, – каже Вікторія Глушко.
Настя Глушко не пригадує. коли саме написала листа, але пам’ятає, як це було. Говорить, вражена тим, що послання дійшло до солдатів і звістка про це повернулася через багато років після написання.
– На жаль, не пам’ятаю точно, коли його написала. Наша вчителька з початкової школи дала нам завдання написати листа воїнам АТО. Я не думала, що воно дійде до адресатів. Тому була дуже вражена і здивована, коли побачила його знову, через шість років… Війна досі триває. І я хочу побажати нашим воїнам якнайшвидше повернутися до своїх родин, до родинного затишку, щоб вони були цілі й здорові, щоб закінчилася війна, – знову бажає українським військовослужбовцям Анастасія Глушко.
