Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
Створення образу ворога – необхідний елемент ведення інформаційної війни. Власному народові й армії слід пояснити, навіщо ж вони мають воювати з іншим народом. Так було, є і буде завжди, адже це закладено на рівні свідомості, і коли це необхідно, ті, хто хочуть налаштувати нас проти кого-небудь, вдаються до формування образів у масовій свідомості.
Образ ворога активно формувала Російська Федерація щодо України в період 2013−2014 року, коли почала розуміти, що не зможе контролювати ситуацію в нашій країні, тому їй необхідно втрутитись, але з якого приводу? Саме тоді російська пропаганда згадала про старі образи нацистів, фашистів і бандерівців та почала маніпулювати свідомістю населення Росії й Південно-Східної України, акцентуючи увагу на тому, що скоро, так звані «бандерівці» і «фашисти» під керівництвом «американських масонів» прийдуть і знищать російськомовне населення Сходу України, тому їх слід терміново рятувати.
Як працює технологія?
Демонізація або дегуманізація ворога (англ. demonization of the enemy, dehumanization of the enemy) – це технологія пропаганди, яка формує суспільну думку завдяки створенню образу ворога як агресора, який представляє загрозу і має на меті лише руйнівні цілі.
Ця технологія спрямована на створення чіткого стереотипу про конкретну людину, групу людей, ідеологію, державу. Вона необхідна для боротьби з ворогом простими засобами, для об’єднання союзників навколо себе й деморалізації ворога. Остання дозволяє стимулювати суспільний страх перед невідомим, аби згуртувати соціум перед обличчям ворога. Найкращий спосіб довести демонічну природу ворога – показати живі приклади його звірств, бажано за участю жінок, дітей, старих людей, священників.
Власне, демонізація є простою й емоційною, проте доволі конкретною: демонізують людей, вчинки, громадські організації, держави, народи, релігії, секти, ідеї, поняття, минуле, теперішнє, майбутнє.
Основні критерії демонізації ворога:
1) ЗМІ й держава використовують певні рамки, щоб показати моральну природу ворога.
2) Характер ворога і його природа викладені в рамках боротьби Світла і Темряви, Добра і Зла. Тобто ворог – це зло, яке необхідно перемогти.
3) В основному «держава» виступає джерелом демонічної природи.
Історія поняття
Якщо згадати історію, то прикладів застосування технології демонізації противника безліч. Ще з часів Давньої Греції і донині. Будь-яка війна породжує сплеск пропаганди й дегуманізацію ворога. У давнину це відбувалося природним чином: чужинці розмовляли незрозумілою мовою, молились чужим богам, вели інший образ життя, були геть іншими, чужими й незрозумілими. Це викликало страх і агресію, а тому від цього необхідно захиститися. Так, середньовічні хрестоносці без жалю вирізали невірних, бо вважали їх чужими, які не моляться справжньому богові. І так знищено цілі народи Північної й Південної Америки, бо вони відрізнялися від колонізаторів.
Найбільшого розвитку ця технологія набула в ХХ столітті з використанням нових способів передачі інформації. Наприклад, в умовах Першої світової одним із найважливіших завдань було окреслення таких категорій, як «свій» – «чужий». Для Антанти (військово-політичний блок держав-союзників – Англія, Франція, Російська імперія і їхні партнери) головним ворогом був Троїстий союз на чолі з Німецькою імперією. Саме на останню переносився весь спектр негативних стереотипів. «Демонізація» ворога стала одним із основних прийомів маніпуляції суспільною свідомістю. Систематичним і масовим поширювали в місцевих ЗМІ відомості про численні звірства ворогів та їхніх союзників, які безжально розправляються з мирним населенням окупованих територій, ґвалтують жінок, живцем спалюють людей, знущаються над полоненими й пораненими. Самого німецького імператора Вільгельма ІІ оголошено «терористом цивілізації» й головним «ворогом людства».
Український громадсько-культурний діяч Леонід Жебуньов у листі до Євгена Чикаленка від вересня 1915 р. щодо цієї ситуації писав: «Мене вражає і жахає не те, що робиться на полі війни (це скрізь і на всякій війні буває), а те, що говориться, пишеться і діється в самій Германії відносно «неприятеля» і в «неприятельських» державах відносно німців, і це ж усе йде од окраси громадськості – вчених, літераторів, поетів, художників, музикантів. Оце «варварство» вражає страхом за поступ людства. Прочитайте в 6-й книзі «Русских Записок» статті Майского «В тылу Германии», як німці визнають себе «божественним народом», поети складають оди на честь 42- сантиметрової гармати, історики твердо переконані, що германська нація повинна панувати над світом, есдеки енергійно підтримують божевільного Вільгельма, у нас теж ганебно бойкотують геніальних німецьких вчених, музикантів, поетів тощо. От у чому жах, те, що нищить моральні цінності, от од чого мене вганяє в холодний піт… Це ж озвіріння, поворот до часів дичини… Правда, що це тимчасово, але ж покоління виростуть в такім кошмарі, то які з них будуть люди!..»
Під час Другої світової Держдепартамент й інші державні органи США випускали документальні фільми з елементами пропаганди: демонстрували кадри з американським прапором, водночас демонізуючи образ Японії для підняття бойового духу і патріотизму серед свого населення. У нацистській Німеччині демонізували євреїв та циган як небезпечних суспільних елементів, винних у всіх бідах німецького народу.
У період війни між Вірменією і Азербайджаном за Нагірний Карабах у Азербайджані, за аналогією з уявленнями про євреїв, сторони формували образи народів один одного в такому контексті.
Яскравим прикладом є руандійська радіостанція «Радіо тисячі пагорбів» у 1993−1994 роках, яка своїми передачами розпалювала міжнаціональну ворожнечу й ненависть у країні, сприяючи геноциду. Станція, вельми популярна тут, ширила расистську пропаганду, спрямовану проти народу тутсі, помірних хуту, бельгійців і місії ООН UNAMIR. На переконання багатьох руандційців (з чим погодився Трибунал ООН з військових злочинів), вона зіграла вирішальну роль у створенні атмосфери, зарядженої расовою ворожістю, яка уможливила геноцид. Дослідження показує, що 9,9% насильства під час геноциду прямо пов’язано з передачами RTLMC. Оцінки дослідження вказують: приблизно 51 тис. смертей спричинені її мовленням.
Чому це робиться?
Усе це для того, щоб прибрати в людині табу перед убивством собі подібного. У підсвідомості людини вбивство сприймається як щось неприродне і негативне. Тому людині потрібні аргументи (бажано емоційні), щоб переступити заборони.
Особливо, якщо брати до уваги наш час, коли люди ведуть війни за абстрактні ідеї або ідеології, найгіршим є те, що їх призвали й кинули в гарячу точку. Уявіть солдата, який має вбити такого ж воїна, як і сам, але ж у них в обох є дружина, діти, батьки, які їх чекають, у них є важливіші справи, ніж воювати за абстрактні ідеї.
У ХХ столітті цю проблему покликана вирішувати пропаганда.
Чому технологія спрацьовує?
Щоб краще зрозуміти, чому працює ця технологія,слід звернутися до психології.
У кожного з нас є особиста психіка і є колективне несвідоме, з якого бере початок суспільна свідомість. Особиста психіка – це власні переживання людини з приводу подій, що відбуваються з нею, особисті сенси, стосунки, цілі. Проте є і те, що об’єднує, – колективне несвідоме: наші спільні, не нами вигадані смисли, які Карл Юнг називав архетипами. Це такі поняття, як батько, мати, ворог, любов, герой тощо.
Архетипи спільні для всіх, вони позакультурні, хоча один і той же архетип у різних культурах може відображатися по-різному. До колективного несвідомого також належать звуки й знаки.
Для чого існує колективне несвідоме? Після народження людина має соціалізуватися, стати членом суспільства. Для цього має навчитися говорити і засвоїти набір звичок, смислів, образів, притаманних її групі – освоїти поле колективного несвідомого. Дитина все це засвоює як правду про світ. Це, як завантажувати Windows на комп’ютер, який дає змогу працювати з різними програмами. Те ж і з культурою. Коли завантажили основу – Windows, можемо приступити до роботи з різними програмами.
Колективне несвідоме дає змогу об’єднуватися у групи. Ми автоматично стаємо частиною групи, в якій народилися або яку згодом обрали. Вигадані образи запускаються через ЗМІ й інструменти виховання. Особливість колективної психіки в тім, що людина не може відрізнити реальність і образи колективного несвідомого. Бо вона бачить не тільки картинку-образ всередині себе, а і відчуває її. А там, де емоції, немає розуму.
Архетипи-смисли представлені в нашій свідомості як образи. Герой – завжди спаситель, месія (наприклад, Геракл чи Прометей). У радянській системі координат герой – це робітник або червоноармієць, а архетип ворога представлений у вигляді нациста. Слід розуміти, що одні й ті ж архетипи можуть бути представлені не тільки в різних образах, а й у протилежних. Так для когось УПА – це архетип героя, а для когось – ворога.
Звідси й випливає, що людина не усвідомлює і розпізнає образи, а відразу їх зчитує у вигляді конкретних архетипів. Як приклад, для деяких людей, вихованиху СРСР, вороги – це «бандерівці, фашисти, американці». Адже ворог – це певна абстракція, яка доходить до рівня архетипу.
Так і формується демонізація ворога. Беруть якийсь образ і прищеплюють до відповідного об’єкта – людини, народу чи держави. А далі в дію вже вступають емоції, а не гарячий розум.
Демонізація України російською пропагандою
Ще з кінця 2013 року російський уряд цілеспрямовано, інструментами пропаганди, демонізацією українців стравлює проти нас власне населення і Східної України. Усе це робиться для ескалації насильства й розпалювання війни. Вона проводилась/проводиться за наступними напрямками:
- Навішування ярликів за логікою «западенці-бандеровці-фашисти». Риторика російських ЗМІ спрямована на формування образу бандерівців як посібників фашистів серед українців, апелюючи до історичної пам’яті народів. Адже для російської пропаганди усі прибічники й захисники незалежності України є бандерівцями.
- Демонізація влади України. Численні заголовки новин у дусі «влада Києва планує знищити все російськомовне населення Донбасу» і подібне – це намагання, передусім, підкреслити нелегітимність нашої влади, створити образ нацистської держави під проводом «загниваючого» Заходу.
- Демонізація армії. Для населення Донбасу українська армія має поставати в образі фашистів, хижаків, які прийшли вбивати й ґвалтувати власний народ.
- Демонізація активістів. Демонізації підлягають місцеві активісти, які намагаються чинити опір окупантам. Зазвичай їм навішують різні ярлики фашизму, націоналізму, колабораціонізму.
Варто розуміти: це відбувається цілеспрямовано, інструментами пропаганди, шляхом демонізації українців російським урядом, щоб росіяни були готові вбивати нас.
Таке застосування технології демонізації противника Росією призводить до замкнутого кола ескалації напруги, виключає можливості дипломатичного вирішення і обов’язково веде до ворожнечі.
«Смерть бандеровцам», «смерть фашистам», «подлежат уничтожению» – тепер ці слова домінують в інформаційному просторі Сходу України.
Попри повну абсурдність демонізації України російською верхівкою, вони можуть похвалитися певним успіхом. Адже десятиліття перебування у радянському ментальному полі, а згодом завдяки роботі роспропаганди сформували специфічну ідентичність і добряче промили мізки. В основі лежали сформовані ідеї про братські народи, дружбу з росіянами й викривлене бачення подій Другої світової.
Саме тому, коли розпочалися події на Майдані в 2013-му, Кремлю варто було використати лише старі кліше часів Великої вітчизняної війни, адаптувати під сучасні реалії і готово – ідеальна демонізація всього українського. Ярлики про нацистів, які прийшли до влади внаслідок Революції гідності, ґвалт про фашистську владу, яка хоче винищити російськомовне населення України. Усе це відгукнулося у серцях мешканців Криму і Донбасу. Повіривши в абсурдні образи, нав’язані ворожою пропагандою, ці люди стали інструментом поширення російської агресії. Терабайти російського інформаційного сміття сформували деформоване уявлення про світ навколо, в якому російськомовних вбивають українські «фашисти». Що стравлювало між собою українців у цій кривавій війні.
Відомий історик Людмила Гриневич говорить так: «Згадаймо хоча б оту історію, як на очах у матері розіп’яли її дитину. На російському телебаченні, як один «очевидець» розповідав про те, що в Львові натовп намагався одного з міліціонерів поставити на коліна, а коли той відмовився − спалив його живцем. Почувши це, вся аудиторія у залі зойкнула! Ось вам і класичний приклад механізмів впливу пропаганди на населення при авторитарному режимі. Завдання просте − вплинути на емоційно-чуттєву сферу людини, сформувати емоційне сприйняття «образу ворога», щоб не залишалося жодного сумніву: врятуватися від цього зла можна, лише знищивши його».
Звісно, це відбувається задля виправдання війн і насильства. Ворог спеціально вдається до образів, щоб викликати в населення страх перед спільним невідомим, для того, щоб цим народом маніпулювати й агітувати на вбивство собі подібних.
Варто розуміти, що рівень сприйняття образів залежить від рівня інформаційної культури людини: чим він нижчий, тим більше людина є консервативною і піддатливою до різного роду стереотипів.
Тому необхідно розвивати критичне мислення у собі та загальну інформаційну культуру, щоб не потрапляти в лоно емоцій.
Центр протидії інформаційним агресіям АМ&РМ
