Назви цих елітних підрозділів мало що скажуть широкому загалу, і мало хто впізнає серед перехожих грізних бійців ЗСУ. Отже, хто ці люди, і як потрапити…
– Кожен український чоловік повинен розбиратись у двох речах – зброї та історії, аби знати проти кого цю зброю направляти, − переконаний молодший лейтенант Роман Орищенко на позивний «Оскар».
Роман усе життя прожив у «історичній» атмосфері − батько-історик, він історик, та й син вступив до історичного факультету… Чоловік з малечку цікавився визвольними війнами, козацтвом… А коли в Україні почалась війна, зрозумів, що залишатись просто теоретиком не зможе!
− Захотілось стати частиною народу, який захищається, бореться, − розповідає Роман. − Викладати історію – це, звісно, дуже почесна місія, та нині бачу себе разом із воїнами на захисті держави.
Спочатку чоловік брав активну участь у самообороні Майдану, проходив вишколи в різних громадських організаціях, долучився до територіальної оборони, їздив на фронт із допомогою. Зрештою − пішов воювати в складі окремої тактичної групи.
− Добровольцем я воював під Мар’їнкою у 2016−2017 роках, — пригадує «Оскар». − Тоді ворог регулярно й потужно «накривав» місто. Водночас вояки одразу почували себе корисними, до того ж у нас у руках була зброя, ми могли відповісти, що успішно й робили. За час служби було всякого… Запам’яталось, як нашому «замполіту» зателефонувала дружина, аби його привітати, й саме в цей момент чується постріл, чоловік встигає присісти, куля влучає у гілку прямо над ним й відлітає в сторону… Він лиш встиг промовити: «Оце був би подарунок…»
Бажання стати не просто воїном, а професійним військовим історика не полишало. Допоміг випадок. Чоловік приїхав до Черкаського університету, де колись навчався, на відкриття меморіальної дошки загиблому товаришеві. Там розговорився із викладачами й дізнався, що в рідному університеті відкрили військову кафедру. Тож, не довго думаючи, пішов вчитись!
− А далі почалось… ВЛК, папірці, відношення… Служити я хотів виключно в бойовому підрозділі, вибір впав на окрему механізовану бригаду. Звісно, паперова тяганина тривала довше, ніж я розраховував, та головне, що зрештою − я тут, є командиром взводу, поряд – бойові побратими
А тим часом підростає достойна зміна! Син, який пішов стопами батька і вступив на військову кафедру, заявив про своє бажання служити! Звісно ж, Роман не заперечує. Лиш каже, що пишається і по-батьківськи просить берегтись!
