Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Капітан-лейтенант резерву Ігор Мазепа нині головує у Раді резервістів ВМС і є активним членом Комісії державних нагород і геральдики при Президентові України. За громадську діяльність офіцер відзначений багатьма державними й не тільки нагородами України, зокрема орденом Князя Ярослава Мудрого.
Окрім того, за розвиток міжнародних дипломатичних стосунків Ігор має державні та династичні нагороди європейських країн, серед яких – Італія, Португалія, Іспанія, Угорщина, Чорногорія, Грузія, Вірменія. Непересічний він і тим, що очолювана ним «Міжнародна громадська організація «Родина Мазеп» заснувала недержавну відзнаку для українських військових-учасників бойових дій та фронтових волонтерів. На передовій Ігор нагороджує нею тільки особисто.
«Першу атаку росіян ми відбили упродовж доби»
Дослідження Ігорем родоводу почалися як цілком безневинне захоплення. Ну, закортіло чоловіку взнати якнайбільше про прабатьків, і чи має хоч якесь відношення до невгодного московітам гетьмана. Утім, із плином років недавнє хобі перетворилося на справжню наукову працю.
Марнославство – не його вада. Відтак, Ігор не прагнув публічності. Але настав 2009-й, трьохсотий рік від повстання гетьмана Івана Мазепи проти російського протекторату. І вони з батьком Всеволодом й численними друзями дійшли висновку: для чергового поливу брудом української історії Кремль обов’язково скористається іменем Мазепи і його поразкою в Полтавській баталії. А що тут складного для пихатих «братів»? Знайдуть серед сучасних Мазеп «несоціалізовану бідолаху», зліплять глумливий сюжет на кшталт «Дожилися, хохли!» І справу зроблено!
«Родина Мазеп» через проукраїнську позицію одразу перетворилася на ласу мішень для інформаційних стерв’ятників Кремля
Через те невдовзі офіційно народилася «Міжнародна громадська організація «Родина Мазеп», заснована Ігорем, його татом і Науково-дослідним Центром козацтва імені гетьмана Мазепи. До її складу охоче увійшли громадяни України, США, Канади, Австралії, Польщі та Австрії, які мають прізвище Мазепа. Розрахунок засновників виявився чи не ювелірним: у потрібний час кремлівські медіа приплентались саме до «Родини», бо про її існування тоді не знав хіба що лінивий.
Першу атаку росіян Мазепи відбили за добу. Відмучившись із чудово освіченим, ерудованим, більш ніж успішним бізнесменом Ігорем увесь день, наступного тижня російські телевізійники видали в ефір цілком пристойне, нейтральне за тоном інтерв’ю. Одначе, справжній інформаційний спротив для «Родини» був попереду, бо спілка через проукраїнську позицію одразу перетворилася на ласу мішень для інформаційних стерв’ятників Кремля.
Ікона з розбомбленої церкви у Пісках і тисяча Лицарських Хрестів
Народна мудрість каже: країна, яка не пам’ятає свого справжнього минулого, не матиме й майбутнього. Знання свого коріння формує світогляд. Невипадково ж царі впродовж багатьох років нищили родову пам’ять української сім’ї. Для того вони всіляко принижували нашу мову, фальшували історію, руйнували церкви й палили архіви, вбивали мільйони люду.
Тому від початку однією з головних цілей «Родини Мазеп» стало не тільки відновлення історичної правди про гетьмана України Івана Мазепи і його внесок у становлення незалежної України. «Мазепи» прагнули, щоб їх приклад дав поштовх іншим українцям досліджувати і об’єднувати роди, а разом із ними – всю націю.
«Мазепи» прагнули, щоб їх приклад дав поштовх іншим українцям досліджувати і об’єднувати роди, а разом із ними – всю націю
Із таких міркувань «Родина» заснувала власні нагороди: «Золотий» і «Срібний» «Клейноди родини Мазеп», якими відзначає знаних істориків, митців, громадських діячів. У 2010-му на сімдесяту річницю його заснування відроджено «Бойовий Мазепинський хрест» Січових стрільців Української Галицької армії, в основу якого закладено родовий герб Мазеп. Ордену присвоїли ім’я «Лицарський Хрест родини Мазеп».
Ігор Мазепа розповідає:
«Мені дуже не хотілося, щоби саму ідею, символіку, закладену у Хрест, перехопили незрозумілі діячі й плюндрували її, роздаючи орден кумам і друзякам по чарці. Відтак, закріпили цю нагороду за нами юридично. Її нині не купиш із документами в дешевих крамничках, як це, на жаль, відбувається з багатьма недержавними відзнаками громадських спільнот. До речі, я тоді й не уявляв, що Мазепинський Хрест стане затребуваним як бойовий. Однак, російський напад повернув на інше.
Дві третини кавалерів ордена «Лицарський Хрест родини Мазеп» – солдати і сержанти. Ніхто ж не сперечатиметься: найважче на війні несуть солдатські плечі
Ще на початку війни мав нагоду бачити, що система державних нагород не встигає реагувати на потреби нації в умовах війни. Саме тому активно долучився до роботи президентської Комісії державних нагород і геральдики. Першою метою було спростити процедуру нагородження учасників бойових дій на Донбасі та заснувати для них окремі державні нагороди. Це вдалося.
«Лицарський Хрест родини Мазеп» на передовій отримали понад тисяча наших військових. Це для них важливо, оскільки вони не почуватимуться «забутими у шанцях»
Наразі «Лицарський Хрест родини Мазеп» на передовій отримали понад тисяча захисників. Це для наших військових важливо і приємно, оскільки вони не почуваються «забутими у шанцях». Дві третини кавалерів ордена – солдати і сержанти. Це – моє прохання і, якщо хочете, умова, коли узгоджуємо із командирами частин гідних орденського лицарства воїнів. Ніхто ж не сперечатиметься: найважче на війні несуть солдатські плечі. І мені приємно, що командири це чудово розуміють.
– Пане Ігорю, – запитую, – був випадок нагородження, який вас приголомшив?
– Не один. Приміром, у прифронтовім районі ми вручали «Лицарський Хрест родини Мазеп» загиблого у Пісках солдата його мамі. Вона ж, заходячись від горя, благала привезти їй «хоча б якийсь камінчик» з того місця, де він поліг. Ми повернулися у Піски до побратимів героя, і передали їм прохання мами. Хлопці, порадившись, віддали нам ікону, яка вціліла у розбитій снарядами і кулями, розбомбленій церкві селища…
Чому мер столиці не носить «Золоту Зірку» Героя України
Взагалі Ігор Всеволодович позитивно ставиться до новітньої геральдики у війську. Останнім часом вона не тільки ідеологічно наповнена, лаконічна і читабельна. Головне, що там закладають справжню історію країни, якою люди починають цікавитися вже не на побутовому рівні. А от проблематика нагородної політики в державі його турбує, часом і обурює. Йому слово.
«Починаючи із 2015-го в Комісії державних нагород і геральдики при Президентові України ми досягли того, що нагородження з епізодичних перетворилися на систематичні. Чесно кажучи, спершу було дуже складно довести, що відзначати треба не тільки поранених та полеглих. Там часто не розуміли, що кавалерами державних орденів можуть бути і люди, які звершили щось справді героїчне, але при тому вийшли із халепи цілими завдяки височезному професіоналізму. Нині ситуація виправлена.
Кількість відмов у нагородженнях через неправильно оформлені документи можна значно скоротити, якби зразки нагородних документів і процедурна інформація були доступні в інформаційному просторі. Утім, добитися цього чомусь не вдається
Але ще існує велика кількість питань, які не розв’язуються. Взяти хоча б відмови у нагородженні військовослужбовців через неправильно оформлені представлення до нагород. Офіцери у частинах, подеколи й у самому оборонному відомстві часто не знають, як це робити правильно. Одначе, окремого посібника для цього розробити й надрукувати ніхто так і не спромігся. Не можемо добитися навіть того, щоб процедурна інформація та зразки представлень до нагород розмістили в Інтернеті.
Також, на мою думку, маємо складну систему нагород. Хочете доказ? Будь ласка: жодна пересічна людина не зможе сказати, чим відрізняється за статусом, наприклад, орден Богдана Хмельницького від ордена Данила Галицького чи Ярослава Мудрого. З цього приводу ми пропонували проєкт реформи, де передбачали розподіл на бойові та цивільні нагороди – зменшення їхнього переліку. Розробили прозору систему, яка б дозволяла з назви нагороди розуміти, за які заслуги вона отримана, наблизити нагородну систему до світових стандартів. На жаль, ніхто з українських Президентів не знайшов часу для обговорення цього питання.
«Я за введення законом правила, за яким усіх чиновників зобов’язати носити державні нагороди при виконанні своїх обов’язків. Бо з орденом на грудях, можливо, і хабаря якось незручно брати»
Ще аспект. Мер Києва – Герой України із врученням відповідного ордена. На всіх офіційних заходах, особливо нагородженнях, він просто зобов’язаний носити свою заслужену Золоту Зірку. Але, не носить! І взагалі ви мало на кому з держслужбовців побачите їхні ордени. А з орденом на грудях, можливо, і хабаря буде якось незручно брати? І взагалі: я за введення законом правила, за яким усіх чиновників зобов’язані носити державні нагороди при виконанні своїх обов’язків. Та й військові на повсякденній формі мають носити нагородні планки – вони організують вояка зсередини, а у цивільних формують шанобливе до нього ставлення».
P. S. Окремою гордістю Ігоря Всеволодовича є запровадження «Родиною Мазеп» спеціальних «стипендій гетьмана Мазепи» для київських ліцеїстів-богунівців та у військово-морському ліцеї Одеси за найкращі показники у вивченні історії українського війська.
А сам капітан-лейтенант Мазепа буквально днями вчергове став кавалером іноземної нагороди. За досягнення в гуманітарній співпраці з Міністерством національної оборони республіки Португалія його відзначено її державною нагородою – Португальським Червоним Хрестом Заслуги.
